ДЗЮБ — ЕТИМОЛОГІЯ

припущення (Brückner 113, 655) про приставне d в п. dziub ‹ псл. zobъ (подібно до dzwon з давнішого zvonъ) неприйнятне;

варіант з кореневим о (dziobać), засвідчений з XVIII ст., з’явився під впливом фонетично та семантично схожого слова zobać «їсти, дзьобати» (XV–XVIII ст.);

для п. dziubać (відоме з XVII ст. у значенні «видовбувати, робити виїмки», пізніше «дзьобати»), спорідненого з ч. d′ubat′ «довбати, дзьобати», d′oubati, [díbati, d′ubkať], слц. d′ubat′ «тс.», р. [дю́ба́ть] «дзьобати», припускається зв’язок з ст. dziub′ (dziup′, dup′) «дупло», що походить з іє. *dheub-, *dheup «глибокий і порожній»;

запозичення з польської мови;

р. [дзю́бать] «дзьобати», бр. дзю́баць «тс.; довбати чимсь гострим»;

утворено від дзю́ба́ти «клювати» (обличчя наче подзюбане);

р. [дзю́ба] «рябий, поритий віспою» (з укр.), [дю́баный] «тс.», ч. ďubatý «рябий»;

алб. çupë «тс.», неясного походження, непереконливо виводилося (Meyer EW 450) від серб. чупа «жмут волосся», чу́па «жінка з нечесаним волоссям»;

Трубачев (Терм. родства 56–57), зіставляючи з п. [dzioра] «дівчина», болг. м. [чу́па] «дівчина, дочка», припускає можливість запозичення з албанської мови;

неясне;

п. dziuba «тс.» (з укр.);

запозичення з польської мови;

п. [dziopa] «тс.; підліток», зменш. [dziopka, dziopię], згруб. [dziopiaga] етимологічно неясне;

можливо, пов’язане з dziocha «тс.»;

Трубачов (Терм. родства 56–57), зіставляючи п. [dziopa] з укр. [дзю́ба] «дівчина», болг. м. [чу́па] «тс.; дочка», припускає можливість запозичення з албанської мови;

алб. çupë «тс.» неясне, непереконливо пояснювалося як запозичення з сербської (схв. чупа «жмут волосся», чу́па «жінка з нечесаним волоссям» – Meyer EW 450);