ДВИГАТЬ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
дви́гати «пересувати, носити; [підіймати Ж]»
псл. *dvigti (*dvižǫ, ітератив *dvidzati) «підіймати, зрушувати», похідне від іменника *dvigь «розсоха, розгалужена гілка» (що використовувалась як важіль для підіймання ваги), – пор. бр. укр. (поліське) [pódwih] «дубова розсоха, що підпирає полицю рала» (семантична паралель: слц. socha «розсоха», [sošiť] «підіймати, підносити»);
псл. *dvigъ споріднене з двн. zwīg (нвн. Zweig) «гілка», дангл. twī (мн. twīgu) «тс.», разом з якими походить від іє. *du–gh-o-s/*duu-i-gh-o-s, похідного від duuō «два»;
інші пояснення з припущенням первісного значення «рухати» – як пов’язаного з ірл. di-n-g «утискати, мучити», нвн. zwängen (Windisch KZ 23, 207; Stockes BB 21, 128), з двн. zwigon «стискати, щипати» (Uhlenbeck РВгВ 22, 542), як d- (нульовий ступінь префікса ad-) + відповідник дінд. vējatē «мече, кидає» (Bern. I 240–241; Machek ESJČ 713–714; Skok I 401), як зіставлюваного з лат. fīgo «прикріплюю, встромляю», гр. ϑιγγάνω «торкаюся» (Соболевский Slavia 5, 443), як похідного від гот. du-wigan «рухати» (Мартынов Тези V сл. конф. 11) малоймовірні (виклад цих гіпотез без власних припущень: Фасмер І 487; Sławski І 212–213);
р. дви́гать «рухати», др. двигнути, двизати «тс.», п. dźwigać «нести щось важке; підносити», ч. zdvíhati «підіймати, підносити», слц. dvíhať, вл. zběhać, нл. zwigaś, полаб. dvaignǫt «тс.», болг. [дви́гам] «рухаю», м. движи «рухає», схв. дȕгнути, дȕзати, дȕћи «підіймати, підносити», слн. dvígatі «тс.», стсл. двигнѫти, двиsати «рухати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
двиг
(вигук на позначення руху)
двиг
«рух; підойма»
дви́га
«важіль, пружина»
двига́нити
«підіймати, переносити важкі речі»
дви́гань
«двигання»
двига́р
дви́гатися
«рухатися»
двига́ч
дви́гіт
«трясіння, тремтіння»
дви́гну́ти
дви́гня
«тс.»
двигня́ва
«трясовина»
двигони́ти
«трястися»
двиготі́ти
двигті́ти
двигу́н
движа́ти
«тс.»
дви́жкати
«рухати, носити»
дви́жник
«важіль»
движня́
«тс.»
движо́к
двизі́ти
«стугоніти; дрижати»
дви́нути
«двигнути; рушити»
дви́хкати
«коливатися, трястися»
двихті́ти
«тс.»
дзвига́нити
здвиг
«скупчення; зрушення; релігійне свято Воздвиження»
здвига́ти
«рухати, зрушувати; підіймати Ж»
здвиж
«трясовина»
здви́женє
«спорудження»
здви́жжя
«трясовина»
здви́жка
«рух»
здвижо́вина
«тс.»
недви́га
«нерухома істота (ім’я казкового собаки)»
недви́гий
«нерухомий»
недвижи́мий
недви́жний
нездвиже́нний
нездви́жний
«тс.»
по́двиг
подви́ги
«корогви»
подви́жник
подви́жництво
сподви́жник
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| pódwih «дубова розсоха, що підпирає полицю рала» (поліське)(семантична паралель: слц. socha «розсоха», [sošiť] «підіймати, підносити») | білоруська |
| дви́гам «рухаю» | болгарська |
| zběhać | верхньолужицька |
| du-wigan «рухати» | готська |
| ϑιγγάνω «торкаюся» | грецька |
| twī «тс.» (мн. twīgu) | давньоанглійська |
| zwīg «гілка» (нвн. Zweig) | давньоверхньонімецька |
| zwigon «стискати, щипати» | давньоверхньонімецька |
| vējatē «мече, кидає» | давньоіндійська |
| двигнути | давньоруська |
| *du-ῑ-gh-o-s/*duu-i-gh-o-s | індоєвропейська |
| di-n-g «утискати, мучити» | ірландська |
| fīgo «прикріплюю, встромляю» | латинська |
| движи «рухає» | македонська |
| zwigaś | нижньолужицька |
| zwängen | нововерхньонімецька |
| dvaignǫt «тс.» | полабська |
| dźwigać «нести щось важке; підносити» | польська |
| *dvigti «підіймати, зрушувати» (*dvižǫ, ітератив *dvidzati) | праслов’янська |
| *dvigъ | праслов’янська |
| дви́гать «рухати» | російська |
| дȕгнути | сербохорватська |
| dvíhať | словацька |
| dvígatі «тс.» | словенська |
| двигнѫти | старослов’янська |
| pódwih «дубова розсоха, що підпирає полицю рала» (поліське)(семантична паралель: слц. socha «розсоха», [sošiť] «підіймати, підносити») | українська |
| двизати «тс.» | українська |
| дȕзати | українська |
| дȕћи «підіймати, підносити» | українська |
| двиsати «рухати» | українська |
| zdvíhati «підіймати, підносити» | чеська |
| *dvigь «розсоха, розгалужена гілка» (що використовувалась як важіль для підіймання ваги) | ? |
| pódwih «дубова розсоха, що підпирає полицю рала» (поліське)(семантична паралель: слц. socha «розсоха», [sošiť] «підіймати, підносити») | ? |
| duuō «два» | ? |
| d- (нульовий ступінь префікса ad-) | ? |
трога́ти «торкатися, ворушити; непокоїти, набридати Нед, смикати»
єдиної етимології не має;
зіставляється з лтс. treksne «удар, поштовх», дісл. þreka «давити, тіснити», дангл. ðraku «натиск, насилля» (Mühl.–Endz. IV 230), з терза́ти, з лат. traho «тягти» (Горяев 376), з лат. tergeo, tergo «прати; чистити», гот. þairko «дірка» (Petr BB 18, 285);
р. тро́нуть виводиться з [тро́пнуть] «тупнути», а тро́гать пояснюється як результат впливу форми дви́гать (Vaillant Gr. comp. I 93);
існує припущення про виникнення дієслова в результаті фонетичної видозміни форми типу р. [торга́ть, то́ргнуть] «рвати, смикати», укр. то́ргати «смикати» (Mikkola Ursl. Gr. III 92);
р. тро́гать «торкатися; мацати; чіпати; непокоїти; викликати співчуття», бр. [тро́гаць] «чіпати», болг. тро́гвам «торкаю»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
трога́тельний
«зворушливий, захоплюючий»
(з рос.)
тро́га́ючий
«тс.»
трону́ти
«торкнутися; зворушити»
тро́нутися
«стати трохи ненормальним, психічно хворим»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| тро́гаць «чіпати» | білоруська |
| тро́гвам «торкаю» | болгарська |
| þairko «дірка» | готська |
| ðraku «натиск, насилля» | давньоанглійська |
| þreka «давити, тіснити» | давньоісландська |
| traho «тягти» | латинська |
| tergeo | латинська |
| tergo «прати; чистити» | латинська |
| treksne «удар, поштовх» | латиська |
| тро́нуть «тупнути» | російська |
| тро́пнуть «тупнути» | російська |
| тро́гать | російська |
| дви́гать | російська |
| торга́ть «рвати, смикати» | російська |
| то́ргнуть | російська |
| тро́гать «торкатися; мацати; чіпати; непокоїти; викликати співчуття» | російська |
| терза́ти | українська |
| то́ргати «смикати» | українська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України