ГІНЧА — ЕТИМОЛОГІЯ
гна́ти (жену́)
псл. gъnati (ženȃ) «гнати (переважно худобу)»;
споріднене з лит. giñti, genù «гнати, жену», лтс. dzìt, dzęnu, dzinu «тс.», прус. guntwei «гнати», gunnimai «женемо», лат. (of)-fendo «штовхаю, вдаряю», гр. νείνω (‹*guhen-jō) «бʼю, січу», дінд. hánti «бʼє», ав. jainti «тс.», хет. kuenzi «ударяє», алб. gjanj «жену», ірл. gonim «раню»;
іє. *guhen- «бити»;
давня, судячи з прус. guntwei, прасловʼянська форма gъnati замість сподіваного псл. *gьnati (пор. лит. ginti «гнати») пояснюється впливом з боку лабіовелярного за походженням *g(‹guh-) на сусідній редукований (Sławski I 299);
Махек, виходячи з різниці в значенні, схильний повʼязувати псл. gъnati лише з балтійськими відповідниками, інші ж індоєвропейські розглядати як повʼязані тільки з псл. žęti (укр. жа́ти, жну) (Machek ESJČ 171, 728);
сумнівне твердження Ільїнського про різне походження жену́ і гна́ти і звʼязок останнього з лит. gáunu «одержую» (Jagić-Festschr. 296 і далі);
р. гнать (гоню́), бр. гнаць (ганю́), др. гънати (жену), п. gnać (gnam, ст. żonę, żeniesz), ч. hnáti (ženu), слц. hnať (ženem), вл. hnać, нл. gnaś (ženu, ženjom), болг. го́ня «жену», м. гони «жене», схв. гнȃти (жȅнēм, гнǫм), слн. gnáti (žênem), стсл, ГЪНАТИ (ЖЕМЖ);
Фонетичні та словотвірні варіанти
взго́нка
«перегін»
ви́гін
ви́гінщина
«данина пастухові при першому вигоні худоби на пасовище»
вигна́нець
відгі́н
відго́нка
возго́нка
ганяни́на
ганя́ти
гін
гінє́и́
«тічка»
гі́нка
«смуга поля, що обробляється в один захват; [оранка в розвал ЛЧерк]»
гінки́й
гінчакува́тий
«високий; такий, що швидко росте»
гі́нчий
(пес)
гон
«стебло»
гоне́ць
гонє́
«тічка»
го́ни
гони́тва
гони́тель
гони́тельство
гони́ти
гони́ця
«корова в період парування; любострасна жінка; (ент.) Cyrinus natator Ж»
гони́шний
(гонишна сітка «рибальська сітка, на яку наганяють рибу»)
гоні́й
«людина, що відповідала за сплату податків селянами»
гоні́нник
«пастух на полонині, що переганяє овець під час доїння»
го́нка
гонки́й
гоно́к
«шатун»
(тех.)
гонце́м
«пішки»
гонці́
«пагони»
го́нча
гонча́к
гончакува́тий
«високий і стрункий»
(про людину)
гончу́к
«гончак»
го́нщик
гоньба́
гоню́х
«той, хто жене»
го́ня
«гони, переслідування»
гоня́йло
«один з гравців у грі в плаз»
догі́н
«гонитва»
дого́нка
до́го́нь
«тс.»
дого́ня
же́навий
«жвавий, моторний»
заганя́ч
«пастух»
загі́н
загі́нка
«смуга, ділянка поля, пасовища; [оранка в розвал ЛЧерк]»
загі́нник
загінчай
«погонич»
заго́на
«запальна людина»
заго́нистий
«запальний»
заго́нщик
загоню́чка
(гра)
згін
згі́нник
зго́нини
«частки колосся й соломи, що падають разом із зерном під час віяння»
здого́ня
«гонитва»
навздогі́н
нагі́н
нагі́нець
нагі́нка
на́гонцем
наго́ня
«гонитва»
наздогі́н
недогі́н
«залишок у кубі після перегонки горілки»
недого́н
«пропуск під час косіння»
недого́ни
«рослини, що відстали в розвитку від загального масиву»
обганя́нка
«кінцеве боронування навколо ріллі»
обгі́н
ого́нь
«тс.»
ого́ня
(спосіб оранки)
о́дго́н
«товстий канат для прикріплювання рибальських сіток»
па́гін
пагі́ння
пагові́ння
«пагіння»
па́гонець
паго́нці
«пагони»
па́го́няя
паня́йлочка
«лозина, якою поганяють коня»
паня́ти
перегі́н
перегі́нка
«частина овечої шкури (?)»
перегі́нний
перего́н
«пропущене через сепаратор молоко»
перего́ни
перего́нка
перего́нник
поганя́ти
пого́н
«вигін-пастівень біля села; слід»
пого́нич
пригі́нчий
«наглядач»
приго́н
«пригін; кріпаччина»
(спец.)
приго́нич
«тс.»
прогі́н
про́гнанець
«вигнанець»
прого́н
«прогін»
прого́ни
прого́нистий
прого́нич
прого́нка
прого́нь
«вигнання»
прого́ня
«просіка в лісі»
розгі́н
розго́н
«витрати»
розго́нистий
розго́ниха
«та, що розганяє (епітет каші)»
(жарт.)
розго́нич
«маховик»
(тех.)
розго́нка
угі́нчивий
«меткий, жвавий»
угі́нчливий
«швидкий (про коня)»
уго́н
уго́нка
(дати угонку -- про гончака)
уго́нщик
«бігун»
удого́нь
«навздогін»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| jainti «тс.» | авестійська |
| gjanj «жену» | албанська |
| гнаць (ганю́) | білоруська |
| го́ня «жену» | болгарська |
| hnać | верхньолужицька |
| νείνω «бʼю, січу» (‹*guhen-jō) | грецька |
| hánti «бʼє» | давньоіндійська |
| гънати (жену) | давньоруська |
| gonim «раню» | ірландська |
| dzìt | латиська |
| giñti | литовська |
| gáunu «одержую» | литовська |
| гони «жене» | македонська |
| gnaś (ženu, ženjom) | нижньолужицька |
| gnać (gnam, ст. żonę, żeniesz) | польська |
| gъnati «гнати (переважно худобу)» (ženȃ) | праслов’янська |
| *gьnati (пор. лит. ginti «гнати»)(Sławski I 299) | праслов’янська |
| gъnati | праслов’янська |
| žęti (укр. жа́ти, жну)(Machek ESJČ 171, 728) | праслов’янська |
| guntwei «гнати» | прусська |
| guntwei | прусська |
| гнать (гоню́) | російська |
| гнȃти (жȅнēм, гнǫм) | сербохорватська |
| hnať (ženem) | словацька |
| gnáti (žênem) | словенська |
| стсл (ЖЕМЖ) | українська |
| kuenzi «ударяє» | хетська |
| hnáti (ženu) | чеська |
| genù «гнати, жену» | ? |
| dzęnu | ? |
| dzinu «тс.» | ? |
| gunnimai «женемо» | ? |
| *guhen- «бити» | ? |
| жену́ | ? |
| гна́ти | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України