ГІВНО — ЕТИМОЛОГІЯ
гівно́
псл. *govьno‹iє. *guou-/*guōu-/ guu- з словʼянським суфіксом -ьnо;
звичайно розглядається як повʼязане чергуванням голосних з р.-цсл. огавити «псувати, обтяжувати, завдавати неприємності», слн. ogáven «мерзенний, мерзотний»;
споріднене з лат. bubināre «забруднювати місячним» (‹*bov-ino-, осксько-умбрське запозичення, Walde – Hofrп. І 199), вірм. ku «гній», дінд. gūtha- «кал, бруд», guváti «випорожнюється», ав. gūva- «кал, бруд»;
досить переконливе і повʼязання (ЭССЯ 7, 77 – 78; Brückner AfSIPh 39, 7; Брандт РФВ 22,124; Hirt IF 37,236) з іє. *guou-, *guōu «рогата худоба», псл. govędo, укр. [говʼядо] «тс.»;
р. болг. говно́, бр. гаўно́, п. gówno, ч. слц. hovno, вл. howno, нл. gowno, полаб. dʼüna (род. в. одн.), схв. го́вно, слн. góvno, цсл. говно (‹*говьно);
Фонетичні та словотвірні варіанти
гівню́ха
«тс.»
гівня́к
«жукгнойовик, Scarabaeus stercorarius, [гівня́р] «тс.»
(ент.)
гівня́ни́й
гівня́нка
«погана хазяйка»
гімно́
гімня́к
«тс. Ж; послід великої рогатої худоби (Me)»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| gūva- «кал, бруд» | авестійська |
| гаўно́ | білоруська |
| говно́ | болгарська |
| howno | верхньолужицька |
| ku «гній» | вірменська |
| gūtha- «кал, бруд» | давньоіндійська |
| bubināre «забруднювати місячним» (‹*bov-ino-, осксько-умбрське запозичення, Walde -- Hofrп. І 199) | латинська |
| gowno | нижньолужицька |
| dʼüna (род. в. одн.) | полабська |
| gówno | польська |
| *g | праслов’янська |
| govędo | праслов’янська |
| говно́ | російська |
| огавити «псувати, обтяжувати, завдавати неприємності» | русько-церковнослов’янська |
| го́вно | сербохорватська |
| hovno | словацька |
| ogáven «мерзенний, мерзотний» | словенська |
| góvno | словенська |
| говʼядо «тс.» | українська |
| говно (‹*говьно) | церковнослов’янська |
| hovno | чеська |
| *g | ? |
| guváti «випорожнюється» | ? |
| *g | ? |
| *g «рогата худоба» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України