ГУЧАТИ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
гук «звук; крик, гомін; грюкіт; водоспад; трубка волинки Г; шкіряна волинка, контрабас Ж»
псл. *gukъ (*hukъ, *xukъ), gukati (*hukati, *xukati) похідне від звуконаслідувального вигуку gu (hu, xu);
р. гук «глухий переривчастий звук; [волинка, кобза]», бр. гук «стукіт, гуркіт; розмова», п. huk «глухий відголос; гул, крик», ч. houkati «гудіти; гукати», слц. huk «звук», болг. гу́кам «воркую», м. гука «воркує», схв. гук, «воркування», хук «галас, грюкіт», слн. gȗkati «кричати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ви́гук
ві́дгук
«відзив; відголос»
гукавщи́на
«сильний крик»
гука́ти
«кликати, кричати»
гукоті́я
«крики»
гукотня́
«тс.»
гуча́ло
«місце в річці, де клекоче вода»
гуча́ти
гу́чка
«загонич на полюванні»
гучли́вий
гучни́й
гучні́ти
гучні́шати
гучо́к
«тс.; види іграшок; вид мухи, Musca vomitoria»
згук
«звук»
згуча́ти
пере́гу́к
по́гук
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
гук «стукіт, гуркіт; розмова» | білоруська |
гу́кам «воркую» | болгарська |
гука «воркує» | македонська |
huk «глухий відголос; гул, крик» | польська |
*gukъ (*hukъ, *xukъ) | праслов’янська |
гук «глухий переривчастий звук; [волинка, кобза]» | російська |
гук «воркування» | сербохорватська |
huk «звук» | словацька |
gȗkati «кричати» | словенська |
хук «галас, грюкіт» | українська |
houkati «гудіти; гукати» | чеська |
gukati (*hukati, *xukati)(hu, xu) | ? |
яча́ти «кричати по-лебединому; кричати, шуміти (про багатьох людей)»
псл. (j)ęčati (‹ іє. *enk-/onk-, звуконаслідувального походження);
зіставляється з лит. iñksti «вищати, стогнати», ùngti «скиглити», алб. nёkóń (‹ *ёnkóń) «cтогну», гр. ὀγϰάομαι «реву, кричу», ірл. ong «стогін, зітхання», свн. anken «стогнати, зітхати»;
до словотвору пор. гуча́ти, рича́ти, сича́ти і т. ін;
думка (Uhlenbeck AfSlPh 15, 487) про походження слова в слов’янських мовах із германських безпідставна;
р. [яча́ть] «(про гусей, лебедів) стогнати, жалібно кричати», др. ячати «зойкати, стогнати», п. jęczeć «cтогнати, охкати; скиглити, нарікати», ч. ječeti «вищати, верещати», ст. jěčeti «кричати, галасувати», слц. jačat’, болг. еча́ «лунаю, гримлю, розлягаюся», м. jачи «лунає, розлягається; стогне», ечи «лунає, розлягається», схв. jе́чати «розлягатися (про звук), лунати; стогнати», слн. ječáti «зітхати, стогнати, охкати», цсл. ачати «стогнати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
якіт
«крик, гам»
якоті́ти
«галасувати, кричати (про дітей)»
ячи́ти
«плачливо, жалібно говорити, молитися»
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
nёkóń «cтогну» (‹ *ёnkоń) | албанська |
*ёnkóń | албанська |
еча́ «лунаю, гримлю, розлягаюся» | болгарська |
ὀγϰάομαι «реву, кричу» | грецька |
ячати «зойкати, стогнати» | давньоруська |
*enk-/onk- | індоєвропейська |
ong «стогін, зітхання» | ірландська |
iñksti «вищати, стогнати» | литовська |
ùngti «скиглити» | литовська |
jачи «лунає, розлягається; стогне» | македонська |
ечи «лунає, розлягається» | македонська |
jęczeć «cтогнати, охкати; скиглити, нарікати» | польська |
(j)ęčati | праслов’янська |
яча́ть «(про гусей, лебедів) стогнати, жалібно кричати» | російська |
jе́чати «розлягатися (про звук), лунати; стогнати» | сербохорватська |
anken «стогнати, зітхати» | середньоверхньнімецька |
jačat' | словацька |
ječáti «зітхати, стогнати, охкати» | словенська |
гуча́ти | українська |
рича́ти | українська |
сича́ти | українська |
ачати «стогнати» | церковнослов’янська |
ječeti «вищати, верещати» | чеська |
jěčeti «кричати, галасувати» (ст.) | чеська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України