ГУРА — ЕТИМОЛОГІЯ

можливо, в основі лежить укр. [гурба́] «натовп, юрба», що змінило форму під впливом п. góra «гора; купа; натовп, юрба; стіс» (пор. [гу́ра] «купа»);

зіставляється (Куркина Этимология 1971, 66) з схв. гура «горб, наріст», гурити се «стискатися, корчитися», слн. gúra «потовщення з смоли»;

не цілком ясне;

рум. gúră «рот, паща; отвір; гирло» походить від лат. gula «паща, глотка, горло», спорідненого з дінд. gṛṇati «поглинає», двн. këla «горло, шия»;

очевидно, запозичення з румунської мови;

неясне;

можливо, повʼязане з п. [gira] (презирл.) «велика, незграбна нога, нога тварини», [giéra] «тс.», слц. [hýra] «ґуля», слн. gir «сук»;

далі зіставляється з схв. гура «горб, наріст», слн. gura «потовщення з смоли», лит. gurẽlis «кулька», гр. γῡρός «круглий, зігнутий»;

непереконливе з семантичного погляду повʼязання п. gira, giera з нім. ст. Gehr «спис» (Karłowicz SWO 180; SW І 825), що передбачало б запозичення укр. [ги́ра] в польської мови;

рум. hîrcă «череп, голова», молд. хыркэ «тс.» – з укр;

р. [ги́ря] «коротка стрижка; підстрижена людина, голова; морда, пика» (з укр.?);

шляхи проникнення слова і безпосередня основа запозичення не зʼясовані;

перс. giran «важкий» споріднене з ав. gouru-, дінд. gurúh, гр. βαρύς, гот. kaurus «тс.»;

очевидно, запозичення з перської мови;

припущення про прасловʼянське походження і звʼязок з р.-цсл. гворъ «пухир», схв. гура «горб» (Потебня РФВ 3, 164) викликає сумнів;

р. ги́ря, ст. гыря, гиря (XV – XVI ст.), бр. гі́ра, болг. га́ри (тільки мн.) «гімнастичні гирі» (з рос.);

близькі значення мають також слова з деякими іншими голосними або початковими приголосними звуками типу гар, гир, вуркота́ти, туркота́ти;

подібні (споріднені або паралельні) утворення є також в інших індоєвропейських мовах: лит. gurgti «булькотіти; бурчати (про живіт)», лтс. gurkstêt «тріскотіти, сичати, скрекотати», нвн. gurren «воркувати; мурчати»;

звуконаслідувальні утворення до обʼєктивно різних звуків;

р. [гург] (вигук для передачі грому), [гу́ргать] «стукотіти, гриміти; бурчати», [гу́ркать] «звати; говорити», п. hurkot «гуркіт, стукіт», hurkotać «гуркотіти, стукотіти» (можливо, з укр.), hur-hur (вигук для передачі гарчання собаки), (каш.) [gurgœt] «бурчання», ч. (мор.) [hurgat] «воркувати», слц. [hurkat] «тс.», [hurt] «гуркіт», вл. hurkać «воркувати», нл. hurkaś, churkaś, hurkotaś, слн. gurgáti «тс.»;

очевидно, результат злиття вигуків гур і гуц (див.);

через старословʼянську і грецьку мови (гр. Γουρίας) запозичене з гебрайської;

повʼязується з гебр. gūr «левеня; маля хижої тварини», спорідненим з ар. ğarw (ğirw, ğurw) «щеня; мала хижа тварина»;

р. Гу́рий, бр. Гу́рый, Гур, болг. Гу́ри, Гу́рий, стсл. Гоурига;

неясне;

можливо, повʼязане з гу́ркати «стукотіти, хурчати», гур (див.);

недостатньо обґрунтована і думка (Львов Сб. Виноградову 172) про походження слова від іє. *agh-, звідки гр.ἄχος «неспокій, смуток»;

менш переконливе припущення (Потебня у Преобр. І 639) про спорідненість з дінд. gurúḥ «важкий, важливий», ав. gouru- абo з ги́ря;

Фасмер пов’язував з гр. γαυ̃ρος «гордий», γαίρηξ «хвалько», спорідненими з γαίω «радію»,γηϑέω «тс.», лат. gaudeo (‹ *gāvideō);

Трубачов припускає можливість походження від дісл. ógur-leikr «страх»;

пов’язувалося також (Булахаў зб. «Беларуская мова» 1965, 46–47) з основою гур- (// говор-);

зіставляється (Куркина Этимология 1970, 92–94; Мартынаў Белар. лінгв. 1, 16) з схв. гу̏рити се «їжитись, корчитися», гу̏ра «горб», гу́рати «штовхати», болг. [гу́рам] «ходжу», слн. [gúrati] «тупити; напружувати, мучити», далі з лтс. gūrât(iês) «повільно рухатися; ледарювати, працювати зігнувшись», лит. gũrinti «іти малими кроками, зігнувшись»;

певної етимології не має;

р. [о́гурь] «упертість, лінь», [огу́рный] «упертий ледар, дармоїд», [огуря́ться] «ухилятися», бр. [огу́рный, огу́рлівый] «неслухняний, упертий», [агу́рань] «грубіян, упертий», [агу́ра] «неслухняний», [огу́ріцца] «бути впертим, неслухняним, грубити», [огу́рнік] «грубіян, упертий», п. ohurstwo «впертість», ч. ohýrati «бути зухвалим», ohýřeti «зухваліти», слц. [ohúrny] «могутній, величезний; грубий», [húrny] «оглушливий, голосний»;