ГУЛА — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
огуля́рка «легка шапочка, опушена дорогим хутром»
неясне;
можливо, пов’язане з р. [гула́] «гостроверха перська шапка», яке зводиться до перс. kulāh «шапка, шолом», спорідненого з двн. hulja (hulla) «головний убір», гот. huljan «закутувати, покривати», лат. celāre «приховувати, закривати», occulere «прикривати, ховати»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| huljan «закутувати, покривати» | готська |
| hulja «головний убір» (hulla) | давньоверхньонімецька |
| celāre «приховувати, закривати» | латинська |
| kulāh «шапка, шолом» | перська |
| гула́ «гостроверха перська шапка» | російська |
| occulere «прикривати, ховати» | ? |
гу́лий «безрогий»
очевидно, повʼязане з гу́ля, ґу́ля;
звʼязок із схв. гули́ти «обдирати» і вірм. gul «тупий, обрізаний» (Младенов РФВ 68, 383), як і ос. [gulu] «безрогий» (Абаев Пробл. ист. и диал. 13–14), потребує обгрунтування;
р. [гулай] «однорогий бик» (з укр.?), п. guły «який має плоскі роги (?)»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ґу́ла
«молоді телята з ґулями замість ріжків»
(зб.)
гу́лавий
«короткорогий»
ґу́лавий
«тс.; з відмороженими пальцями або руками»
ґу́лий
«тс.; безногий, безрукий До»
ґулі́й
«людина з відмороженими пальцями на ногах»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| gul «тупий, обрізаний» | вірменська |
| gulu «безрогий» | осетинська |
| guły «який має плоскі роги (?)» | польська |
| гулай «однорогий бик» (з укр.?) | російська |
| гули́ти «обдирати» | сербохорватська |
| гу́ля | ? |
| ґу́ля | ? |
гу́лий «вільшанка, малинівка, Erithacus rubecula L.» (орн.)
неясне;
гиля́ (вигук, яким відганяють гусей, качок, голубів)
очевидно, результат видозміни первісного гуля́ (пор. [гуля-гуч] – вигук, яким женуть гусей), можливо, повʼязаного з дієсловом гуля́ти;
зміна фонетичної форми слова могла відбутися з метою дисиміляції щодо поєднуваного з вигуком слова гу́си (пор. гиля, гуси; гиль, гуси), а також для відрізнення від вигуку гулі, вживаного виключно щодо голубів;
р. [гиль-гиль] (вигук, яким відганяють гусей та ін.), п. [hyl hyl, а hyla, a hila] «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ги́ла
«тс.»
гиль
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| hyl hyl | польська |
| гиль-гиль (вигук, яким відганяють гусей та ін.) | російська |
| а hyla «тс.» | українська |
| a hila «тс.» | українська |
| гуля́ (пор. [гуля-гуч] -- вигук, яким женуть гусей) | ? |
| гуля́ти | ? |
| гу́си (пор. гиля, гуси; гиль, гуси) | ? |
| гулі | ? |
гуді́ти
псл. gǫdǫ, gǫsti ‹ *gǫdti;
іє. *gu-n-d- інфіксований різновид основи *gou-d-, *gu-d-, похідної від кореня *gou-, *gu-, до якого зводиться й го́вір;
споріднене з лит. gaũsti «шуміти, дзвеніти», лтс. gàudas «плач»;
р. гуде́ть, [густи́], бр. гусці́, гусць, гудзе́ць, др. густи, гудѣти «грати на струнних інструментах», п. gędzić «грати», ст. gąść «тс.», ч. housti, слц. hústʼ, вл. nudźić, болг. [гъду́вам] «граю на гуслях, скрипці», [гудя́] «тс.», схв. гу́дети «грати на струнних інструментах; гудіти», слн. gósti «грати на скрипці», стсл. гѫсти;
Фонетичні та словотвірні варіанти
гуд
гуда́
«музика, гра»
гудак
«музикант, скрипаль»
гуда́тарь
«той, хто гуде»
гуде́ць
«тс.»
гу́дик
«нехрущ червневий, Amphimallon solstitialis L.»
гуди́м
«той, хто гуде»
гуди́мець
«вовк»
гудій
«той, хто гуде»
гудо́к
гудьба́
«музика»
густи́
згуді́ти
«почати сильно звучати»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гусці́ | білоруська |
| гъду́вам «граю на гуслях, скрипці» | болгарська |
| nudźić | верхньолужицька |
| густи | давньоруська |
| *gu-n-d- | індоєвропейська |
| gàudas «плач» | латиська |
| gaũsti «шуміти, дзвеніти» | литовська |
| gędzić «грати» | польська |
| gǫdǫ | праслов’янська |
| гуде́ть | російська |
| гу́дети «грати на струнних інструментах; гудіти» | сербохорватська |
| hústʼ | словацька |
| gósti «грати на скрипці» | словенська |
| гѫсти | старослов’янська |
| густи́ | українська |
| гусць | українська |
| гудзе́ць | українська |
| гудѣти «грати на струнних інструментах» | українська |
| гудя́ «тс.» | українська |
| housti | чеська |
| *gǫdti | ? |
| *gu-d- | ? |
| *gou- | ? |
| *gu- | ? |
| го́вір | ? |
| gąść «тс.» | ? |
гу́ля «голуб» (дит.)
мабуть, звуконаслідувальне утворення, паралельне до швейц.-нім. gûl «півнячий крик», ельзаського gulii, комі gulʼu «голуб»;
р. гу́ля «голуб», гуль-гуль, гу́ля-гу́ля «вигук, яким кличуть голубів», бр. гу́ля, гу́лю-гу́лю, болг. [гул-гул] «тс.», [гу́ля] «курча»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
гу́лі
«тс. (мн.); вигук, яким кличуть голубів»
гу́лі-гу́лі
«тс.»
гуль
«вигук, яким кличуть голубів»
гульгуль
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гу́ля | білоруська |
| гул-гул «тс.» | болгарська |
| гу́ля «голуб» | російська |
| гуль-гуль | українська |
| гу́ля-гу́ля «вигук, яким кличуть голубів» | українська |
| гу́лю-гу́лю | українська |
| гу́ля «курча» | українська |
| gûl «півнячий крик» | швейцарсько-німецьке |
| gulʼu «голуб» | ? |
гуляки́ «ялові корови, переважно молоді»
може бути зіставлене і з дієсловом гуля́ти і з прикметником гу́лий1 (див.);
не зовсім ясне;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гуля́ти | ? |
| гу́лий | ? |
гуля́ти «ходити; розважатися, гратися; не працювати; бути в періоді тічки; [танцювати]»
виводиться (Sławski I 433–434) від вигуку гу́ля, а також (Berп. I 361–362; Brückner 173) від основи гул;
єдиного пояснення не має;
зіставляється з схв. гу́лити «обдирати; пиячити» (Потебня РФВ З, 163), з цсл. гульнъ «чарівний» (Соболевский РФВ 70, 78–79; Jakobson Word 8, 387), з лит. guleti «лежати» (Преобр. І 169), припускається первісне значення «бити в ґулю» (тобто в кулю, мʼяч, грати в мʼяча), звідки «гратися, забавлятися» і т. д. (Львов Этимология 1963, 110–115);
р. гуля́ть «ходити; забавлятися», бр. гуля́ць «бути вільним від праці; прогулюватися; брати участь у якій-небудь грі», п. hulać «гуляти, веселиися» (з укр.), ч. hulati «кричати, викрикувати з радощів», слц. hulʼať «тс.», болг. гуля́я «гуляю, пиячу, веселюсь» (з рос.);
Фонетичні та словотвірні варіанти
ви́гул
ви́гульний
відгу́л
ві́дгулень
«свійська коняка, що відбилася в табун диких коней»
гула́й
«бродяга, нероба»
гу́лі
«гуляти»
(дит.)
гу́лі
«гуляння»
гульба́
гу́льби
гу́льбини
гу́льбище
гу́льбощі
гу́лька
гу́льки
«гуляння»
гульли́вий
«розгульний»
гульма́
(прислівник при інфінітиві гуля́ти як підсилення)
гульня́
гу́льови́й
(про худобу, яка перебуває на випасі)
гуляви́й
(про худобу)
гуля́йко
«тс.»
гуля́ка
гуля́льня
«гульбище»
гу́ля́нка
гуля́тика
«пиятика»
гуля́тися
«гратися»
гуля́тоньки
гуля́точки
«тс.»
гуля́чка
«неробоча худоба»
гуля́щий
загу́л
загуля́ти
«почати багато гуляти; заглушити горе, біду»
загуля́тися
«до втоми натанцюватися»
нагу́л
«угодованість худоби; привілля»
нагу́лювати
«пасти на доброму кормі»
(худобу)
нагуля́ти
«багато прогуляти; погладшати»
обгуля́тися
«програтися»
о́дгулень
«лоша свійської кобили від дикого жеребця»
перегу́л
«тимчасовий відпочинок (про землю)»
погуля́нка
«гуляння; перебування в гостях»
погуля́ння
«гулянка; полювання; війна; гульба»
при́гулень
«свійська коняка, що відбилася в табун диких коней»
пригуля́ти
«придбати гуляючи; прижити»
(дитину)
прогу́л
прогу́лька
«гулянка?»
про́гульком
«то зʼявляючись, то зникаючи»
прогу́льний
прогу́льник
прогу́лянка
розгу́л
розгу́лля
розгу́льний
розгу́ляний
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гуля́ць «бути вільним від праці; прогулюватися; брати участь у якій-небудь грі» | білоруська |
| гуля́я «гуляю, пиячу, веселюсь» (з рос.) | болгарська |
| guleti «лежати» | литовська |
| hulać «гуляти, веселиися» (з укр.) | польська |
| гуля́ть «ходити; забавлятися» | російська |
| гу́лити «обдирати; пиячити» | сербохорватська |
| hulʼať «тс.» | словацька |
| гульнъ «чарівний» | церковнослов’янська |
| hulati «кричати, викрикувати з радощів» | чеська |
| гу́ля | ? |
| гул | ? |
| значення «бити в ґулю» (тобто в кулю, мʼяч, грати в мʼяча) | ? |
| звідки «гратися, забавлятися» | ? |
гуна́ти «відгукатися (про звук), лунати»
форми гуна́ти, гуна́ могли виникнути пізніше під впливом луна́ти, луна́;
первісною могла бути форма гуну́ти з *gǫ(d)nǫti;
очевидно, повʼязане з гуді́ти, густи́ (псл. *gǫd-ti ‹*gond-);
Фонетичні та словотвірні варіанти
гуна́
«луна»
гуна́вщина
«сильний крик»
гуни́ти
«гудіти»
гуну́ти
«загудіти, крикнути; кинутися»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гуна́ти | ? |
| гуна́ | ? |
| луна́ти | ? |
| луна́ | ? |
| гуну́ти | ? |
| гуді́ти | ? |
| густи́ (псл. *gǫd-ti ‹*gond-) | ? |
гу́сла «старовинний струнний музичний щипковий інструмент, подібний до цимбал; [скрипка]»
псл. gǫsli, gǫslь (‹*gǫd-slь) є похідним від дієслова gǫsti «*gǫd-ti, gǫdǫ) «густи (грати на струнному музичному інструменті)», до якого зводиться укр. густи́;
р. гу́сли «гуслі», бр. гу́слі, др. гусль, гусли, п. gęśl «тс.», ч. housle «скрипка», слц. вл. husle, нл. gusle «тс.», болг. гъ́сла «гуслі», м. гусла, схв. гусле «тс.», слн. gósli «скрипка», стсл. гѫсли «гуслі»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
гусевни́ця
«місце, де зберігають гуслі»
гусе́лник
«скрипаль»
гу́сельний
гу́сли
«гусла»
гусли́ст
«гравець на гуслях»
гуслі
гусль
«тс.»
гусля́р
«тс.»
гусля́рний
гусля́ти
«грати на скрипці»
гусля́ш
«скрипаль»
гу́шлі
«скрипка»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гу́слі | білоруська |
| гъ́сла «гуслі» | болгарська |
| husle | верхньолужицька |
| гусль | давньоруська |
| гусла | македонська |
| gusle «тс.» | нижньолужицька |
| gęśl «тс.» | польська |
| gǫsli | праслов’янська |
| гу́сли «гуслі» | російська |
| гусле «тс.» | сербохорватська |
| husle | словацька |
| gósli «скрипка» | словенська |
| гѫсли «гуслі» | старослов’янська |
| густи́ | українська |
| гусли | українська |
| housle «скрипка» | чеська |
| gǫsti «*gǫd-ti, gǫdǫ) «густи (грати на струнному музичному інструменті)» | ? |
жу́лик
існує також думка (Шанский ЭСРЯ І 5, 298), що р. жу́лик є похідним від [жуль] «злодій, шахрай», яке пов’язується з [жи́лить] «привласнювати чуже», [жи́ла] «скнара; охочий привласнювати чуже»;
пов’язується з болг. жу́ля «здираю шкіру, дряпаю», схв. жу́лити «здирати шкіру, лущити», слн. žúliti «посилено терти, жувати», а також схв. гу́лити «дерти», яке Младенов (РФВ 68, 383) пов’язує з укр. гу́лий, вірм. gul «тупий, обрізаний»;
друге значення, мабуть, первісне;
р. жу́лик у блатному жаргоні має значення «учень злодія; гострий ножик»;
запозичення з російської мови;
бр. жу́лік, ч. žulík;
Фонетичні та словотвірні варіанти
жульма́н
обжу́лювати
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| жу́лік | білоруська |
| жу́ля «здираю шкіру, дряпаю» | болгарська |
| gul «тупий, обрізаний» | вірменська |
| жу́лик «злодій, шахрай» | російська |
| жуль «злодій, шахрай» | російська |
| жи́лить «привласнювати чуже» | російська |
| жи́ла «скнара; охочий привласнювати чуже» | російська |
| жу́лик «учень злодія; гострий ножик» | російська |
| жу́лити «здирати шкіру, лущити» | сербохорватська |
| гу́лити «дерти» | сербохорватська |
| žúliti «посилено терти, жувати» | словенська |
| гу́лий | українська |
| žulík | чеська |
обжули́ти «подряпати, обдерти; наголо обстригти; обікрасти, обібрати»
псл. žuliti (‹*geul-) «обдирати», guliti (‹*goul-) «тс.», очевидно, пов’язані з укр. гу́лий «безрогий», алб. gul «з обрізаними рогами», вірм. gul «тупий, обрізаний»;
р. [жу́лькать] «бити, важко ударяти», болг. жу́ля «здираю шкіру, дряпаю», схв. жу́лити «здирати шкіру, лущити», гу́лити «тс.; грабувати, обдирати», слн. žúliti «посилено терти; жувати», gúliti «здирати шкіру, обдирати»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| gul «з обрізаними рогами» | албанська |
| жу́ля «здираю шкіру, дряпаю» | болгарська |
| gul «тупий, обрізаний» | вірменська |
| žuliti «обдирати» (‹*geul-) | праслов’янська |
| жу́лькать «бити, важко ударяти» | російська |
| жу́лити «здирати шкіру, лущити» | сербохорватська |
| žúliti «посилено терти; жувати»«здирати шкіру, обдирати» | словенська |
| gúliti «посилено терти; жувати»«здирати шкіру, обдирати» | словенська |
| гу́лий «безрогий» | українська |
| гу́лити «тс.; грабувати, обдирати» | українська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України