ГРЮКАЛО — ЕТИМОЛОГІЯ
грюк (вигук на позначення стуку)
східнословʼянське звуконаслідувальне утворення, паралельне до п. gruchać, gruchnąć «грюкнутися; брязнути», ч. [hrouchati] «тріщати», болг. гру́хам «стукаю, ударяю», схв. грухати «стукати, тріщати, гриміти»;
можливо, походить від того самого звуконаслідувального кореня, що й лит. griáuti «гриміти», лтс. graût «звалювати, кидати», лат. ingruo «вриваюся, кидаюся»;
р. [грю́кать], бр. гру́каць;
Фонетичні та словотвірні варіанти
грук
«грюк»
гру́кати
«сильно стукати»
грукоті́ти
груку́чий
«такий, що грюкає»
груча́ти
«грюкати»
грюк
«стук, гуркіт»
грю́кава
«шум, стук, гуркотня; часта стрілянина»
грю́калка
грю́кало
«людина, що сильно грюкає»
грюкани́на
грю́кати
грю́кіт
грю́княва
грюкота́ти
грюкоті́ти
грюкотне́ча
грюча́ти
о́дгрюк
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гру́каць | білоруська |
| грю́кать | російська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України