ГОП — ЕТИМОЛОГІЯ

сумнівна думка про його походження від нім. hopp «гоп» (Brückner 172; Фасмер І 438; Преобр. І 145);

наявність вигуку у всіх трьох основних словʼянських мовних групах робить можливим припущення про його виникнення в період, близький до прасловʼянського;

р. бр. гоп (наслідування звуку при стрибку, танці), п. hop (вигук, що спонукає до стрибка; наслідування звуку від удару), ч. слц. hop (спонукання до стрибка; наслідування звуку при стрибку), болг. хоп (наслідування звуку при стрибку, танці), схв. хȍп, слн. hòp «тс.»;

звуконаслідувальне утворення, паралельне до гоп;

брак у більшості слов’янських мов і діалектів схиляє до думки про його порівняно пізнє виникнення;

р. [геп] (виг.), [ге́пать, ге́пнуть] «бити, вдарити», п. [hép] (виг.), hepać «падати; гикати», ч. hep (виг. про стрибок), слц. [hepelať] «тупати», вл. hepać «стрибати» (про зайця);

похідне утворення від звуконаслідувального вигуку гоп (про стрибки);

назва зумовлена тим, що цей павук, полюючи на здобич (муху тощо), скаче їй на спину (пор. лат. назву павука Salticus scenicus, букв. «стрибун сценічний»);

очевидно, результат видозміни етимологічно непрозорої форми [гобля] «висока жінка» через переосмислення її як нібито утвореної з вигуку гоп і іменника [ле́ля] «тітка»;

фр. hop-là «гоп» утворене із звуконаслідувального вигуку hop «тс.», паралельного до укр. гоп, і вигуку lá «ось так», повʼязаного з вказівною часткою là «туди, там», що походить від лат. illāc «там», повʼязаного з ille «той», що є, можливо, результатом видозміни давнішого ollus «тс.» (‹*olnos), спорідненого з дірл. allus «обширний», стсл. лони «минулого року», п. łoni, ч. loni «тс.»;

запозичення з французької мови;

р. опля́, бр. го́пля, ч. hopla «тс.»;

очевидно, похідне утворення від вигуку гоц, що позначає стрибання, через порівняння з дитиною;

пор. [го́пка] (жарт.) «дитина», утворене від вигуку гоп (також на позначення стрибків);

звуконаслідувальнозображальний вигук, очевидно, повʼязаний з гоп;

малоймовірна думка (Bruckner 172) про можливість німецького впливу;

п. hup (вигук при плиганні), ч. слц. hup «тс.»;

похідне утворення від [ко́пкати] «підстрибувати верхи на коні», [ко́пкатися, ко́бкатися] «тс.» тж, [ко́пки] «верхи», очевидно, звуконаслідувальних утворень, паралельних до [го́пкатися] «підстрибувати верхи на коні» НикНикТЛ, [го́патися] «тс.» тж, похідних від вигуку гоп (див.);