ГОЛОС — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
го́лос
висловлено припущення (Machek ESJČ 166) про віддієслівне походження *golsъ від псл. *golsati, інтенсивної форми з суфіксом s- від основи *gol-;
споріднене з ос. γalas «голос», ісл. kall «клич», kalla «кликати, співати», двн. kallōn «багато і голосно розмовляти», ірл. gall (‹*galno-) «славетний», кімр. galw «кликати, закликати», можливо, сюди ж лат. gallus «півень» (Persson Beitr. 852, проти чого Walde – Hofm. I 580), а також непевне лит. galsas «відгомін» (Kuryłowicz Études indo-européennes, 1935, 117; Pokorny 350);
псл. *golsъ, іменникове утворення з суфіксом -sъ (‹*-so-) від основи *gol- «шум, голос», як і в лит. baĨ-sa-s «голос», gar-sa-s «звук, звучання», дінд. bhāṣā «мова», які дехто (Fortunatov AfSlPh 4, 578; KZ 36, 3; Brückner 144) вважає тотожними з псл. *golsъ;
р. го́лос, бр. го́лас, др. голосъ, п. нл. głos, ч. слц. hlas, вл. hłós, болг. м. глас, схв. глȃс, слн. glás, стсл. гласъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ві́дголос
відголо́сок
голоси́льниця
«та, що голосить»
голоси́на
голоси́стий
голоси́ти
голосі́вка
«голосний звук»
(заст.)
голосі́льник
«той, що голосить»
голосі́льниця
голосли́вий
голосни́й
голосни́к
голосни́ця
«колода в бані гуцульської церкви, що займає вертикальне положення»
голосні́шати
голоснюк
«гавкун»
голосува́ти
голосу́ха
«голосиста жінка»
(?)
голосьба́
«зойки»
зголо́шуватися
на́голос
не́голос
«неприємний звук»
оголо́ска
«оголошення, сповіщення»
оголо́шення
підголо́сник
підголо́сок
по́голос
поголо́ска
поголо́сок
при́голосний
ро́зголос
розголо́сний
«відомий»
розголо́сник
розголо́шувач
уго́лос
у́голоски
«заповіді»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| го́лас | білоруська |
| глас | болгарська |
| hłós | верхньолужицька |
| kallōn «багато і голосно розмовляти» | давньоверхньонімецька |
| bhāṣā «мова» | давньоіндійська |
| голосъ | давньоруська |
| gall «славетний» (‹*galno-) | ірландська |
| kall «клич» | ісландська |
| galw «кликати, закликати» | кімрська |
| gallus «півень» | латинська |
| galsas «відгомін» | литовська |
| baĨ-sa-s «голос» | литовська |
| глас | македонська |
| głos | нижньолужицька |
| γalas «голос» | осетинська |
| głos | польська |
| *golsati | праслов’янська |
| *golsъ | праслов’янська |
| *golsъ | праслов’янська |
| го́лос | російська |
| глȃс | сербохорватська |
| hlas | словацька |
| glás | словенська |
| гласъ | старослов’янська |
| hlas | чеська |
| *golsъ | ? |
| s- | ? |
| kalla «кликати, співати» | ? |
| *gol- «шум, голос» (‹*-so-) | ? |
| gar-sa-s «звук, звучання» | ? |
га́лас
утворення з суфіксом -ас від звуконаслідувального елемента гал-, того самого, що і в іменнику [гала́й] «крикун», дієслові [гала́кати] та ін;
недостатньо обґрунтованими були спроби виведення від го́лос (Holub–Kop. 119), від ос. γalas (Фасмер І 431), пов’язання з ч. harašiti «шелестіти, шуміти» (Machek ESJČ 157) та ін;
бр. га́лас, п. hałas (з укр.), [gałuszyć] «гуркотіти; піднімати галас», ч. слц. [halas] (з п.);
Фонетичні та словотвірні варіанти
галаса́йко
галаса́ти
галаси́ти
галасли́вий
галасува́ти
галасува́тий
га́ляс
«лемент, крик, гучне ридання»
галясува́ти
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| га́лас | білоруська |
| γalas | осетинська |
| hałas (з укр.) | польська |
| halas (з п.) | словацька |
| gałuszyć «гуркотіти; піднімати галас» | українська |
| harašiti «шелестіти, шуміти» | чеська |
| halas (з п.) | чеська |
| ас | ? |
| гал- | ? |
| гала́й «крикун» | ? |
| гала́кати | ? |
| го́лос | ? |
глас
стсл. ГЛАСЪ є закономірним південнословʼянським відповідником до др. голосъ, укр. го́лос;
через давньоруську мову запозичене з старословʼянської;
р. глас, бр. глас, др. гласъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
возгла́си
«вихваляння»
возгласи́тися
«прославитися»
возгласну́тися
«обізватися»
гла́сний
глаша́тай
присоглаша́ти
«схиляти на свій бік»
согла́с
«згода»
согла́ска
«одностайність»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| глас | білоруська |
| голосъ | давньоруська |
| гласъ | давньоруська |
| глас | російська |
| ГЛАСЪ | старослов’янська |
| го́лос | українська |
гундо́сий «гугнявий»
неясне;
можливо, давніше *гугноно́сий, утворене з основ дієслова гугни́ти або прикметника гугня́вий та іменника ніс;
пор. також п. ст. gęgogłosy «гугнявий, з гусячим голосом», утворене з основ звуконаслідувального дієслова gęgać «ґелґотати (про гусей); (ст.) гугнявити», спорідненого з псл. *gǫgъbnati, укр. гугня́вий, та іменника głos, спорідненого з укр. го́лос;
р. [гундо́с] «жебрак, прошак», [гунда́с] «гугнявий», [гундо́ска] (чол., жін. р.) «гугнявий», [гундо́сить] «гугнявити; жебрати, випрохувати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
гундо́с
«тс.»
гундо́сити
«гугнявити»
(Me)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| gęgogłosy «гугнявий, з гусячим голосом» | польська |
| *gǫgъbnati | праслов’янська |
| гундо́с «жебрак, прошак» | російська |
| гугня́вий | українська |
| го́лос | українська |
| гунда́с «гугнявий» | українська |
| гундо́ска «гугнявий» (чол., жін. р.) | українська |
| гундо́сить «гугнявити; жебрати, випрохувати» | українська |
| гугноно́сий | ? |
| гугни́ти | ? |
| або | ? |
| гугня́вий | ? |
| ніс | ? |
| також | ? |
| gęgogłosy «гугнявий, з гусячим голосом» | ? |
| gęgać «ґелґотати (про гусей); (ст.) гугнявити» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України