ГОЛОВНИЙ — ЕТИМОЛОГІЯ

голова́

псл. *golva;
споріднене з лит. galvà «голова», лтс. gaÎva, прус. gallū (знах. в. galwan), вірм. gluχ (род. в. glχoy) «тс.» (‹ *ghōlū-);
повʼязане чергуванням голосних з псл.ьlvь «черепаха» (др. желъвь «тс.») (пор. гр. χέλῡς «тс.» ‹ *ghel-);
первісне значення мало бути «шкаралуща, череп» (пор. череп : черепаха або лат. testa «шкаралуща; череп, голова», фр. tête «голова» : лат. testūdō «черепаха»);
менш імовірні з фонетичного погляду повʼязання з псл. *golъ, спорідненим з двн. calua «лисина» (Brückner 144; Bern. І 324), і з іє. *gel- «щось кругле, кулясте», – пор. цсл. жьлы «виразка», р. желва́к, дісл. kollr «кругле верховіття дерева, кругла верховина» (Persson Beitr. 66 – 67, 932 – 933; Zubatý St. a čl. II 128), які суперечать вірменському відповідникові (іє. g- замість gh-);
ще менш імовірне повʼязання з лат. calva «череп» (Machek ESJČ 166 – 167);
р. голова́, бр. галава́, др. голова, п. нл. głowa, ч. слц. hlava, вл. hłowa, болг. глава́, м. схв. гла́ва, слн. gláva;
Фонетичні та словотвірні варіанти

безголі́вʼя
безголо́вʼя
го́ла «голова»
головʼя́ «голови (капусти)» (зб.)
головʼяни́й
голова́м «пуголовок»
голова́нь
голова́тий
голова́тиця «дунайський лосось, Salmo hucho (здебільшого самиця)» (іхт.)
голова́тка «комаха Соnops» (ент.)
голова́ч «головань; [снопик соломи для покриття даху ЛексПол; (зоол.) жук-гнойовик, Lethrus cephalotes F.; пуголовок; (іхт.) бичок, Cottus; дунайський лосось, Salmo hucho L. (самець)]»
голова́чка «вʼязка соломи для покриття даху Ж; дерево край лісу О»
голове́й «головань; пуголовок»
головень «велика голова»
го́лове́нь «короп, Cyprinus L. Ж; акула головата, Squalus cephalus» (іхт.)
голови́зна «копчена голова свині Ж; голова тварини, з якої варять холодець Mo»
голови́к «ватажок»
голови́ца «частина упряжі, що надівається на голову коня»
голови́ця «початок, джерело річки; (іхт.) лосось дунайський, Salmo hucho L.»
голови́ч «лосось дунайський» (іхт.)
голові́чка «купальниця європейська, вовча лапа, Trollius europaeus» (бот.)
голо́вка «качан капусти; частина полоза, загнута вгору; частина гончарного круга; пасмо кінського волосу для ткання сита»
головко́ «головань; назва вола»
го́ловль «короп» (іхт.)
головни́к «убивця; (іхт.) вʼязь, Leuciscus idus L.»
головни́цтво «карний злочин, убивство»
головни́ця «отвір у скелі, звідки бʼє джерело»
голо́вні «верхні лутки над ворітьми»
головствення «головосік (свято)»
головува́ти
голову́ра «ватажок»
голову́хи «головоногі»
головча́к «метелик Hesperia» (ент.)
голо́вчастий «головатий (рід орнаменту)»
голо́вщи́на «убивство; карний злочин; плата за голову вбитого» (заст.)
заголо́вʼя «узголівʼя»
заголовач «узголівʼя»
заголо́вок «подушка»
за́голо́вок «назва книжки»
ковба́н «місяць-риба, Orthagoricus mola» (-)] (іхт.)
наголі́вʼя «частина вуздечки»
наголовач «пуголовок» (зоол.)
наголо́вач «частина хребта, на якій тримається голова»
на́головок «верх капелюха»
наго́лову (присл.)
обезголо́влювати
передголо́вʼя «чоло»
поголі́вʼя
при́голо́вач «узголівʼя; поліно, що кладеться впоперек печі»
приголо́вник «кожна з чотирьох колод, на яких кладеться піч у гуцульській колибі»
при́головок «узголівʼя; верхній поперечний брусок віконної рами»
узголі́вʼя
узголо́вʼя
Етимологічні відповідники

Слово Мова
галава́ білоруська
глава́ болгарська
hłowa верхньолужицька
gluχ «тс.» (род. в. glχoy)(‹ *ghōlū-) вірменська
χέλῡς «тс.» грецька
calua «лисина» давньоверхньонімецька
kollr «кругле верховіття дерева, кругла верховина» давньоісландська
голова давньоруська
*gel- «щось кругле, кулясте» індоєвропейська
calva «череп» латинська
gaÎva латиська
galvà «голова» литовська
гла́ва македонська
głowa нижньолужицька
głowa польська
*golva праслов’янська
«черепаха» (др. желъвь «тс.») праслов’янська
*golъ праслов’янська
gallū (знах. в. galwan) прусська
желва́к російська
голова́ російська
гла́ва сербохорватська
hlava словацька
gláva словенська
жьлы «виразка» церковнослов’янська
hlava чеська
χέλῡς «тс.» ?
бути «шкаралуща, череп» (пор. череп : черепаха або лат. testa «шкаралуща; череп, голова», фр. tête «голова» : лат. testūdō «черепаха») ?
жьлы «виразка» ?

мо́кко (сорт кави)

запозичення з арабської мови, в якій слово походить від назви порту Мокка (ар. Mocha) на Червоному морі в Ємені, що був у XIX ст. головним портом експорту кави;
р. мо́кко, мо́кка, бр. мо́ка, мо́ко, п. mokka, moka, ч. слц. mok(k)a, вл. mokka, болг. мока, схв. мȍка;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
мо́ка білоруська
мока болгарська
mokka верхньолужицька
mokka польська
moka польська
мо́кко російська
мȍка сербохорватська
mok(k)a словацька
мо́кка українська
мо́ко українська
mok(k)a чеська
головним ?
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України