ГНАТИ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
гна́ти (жену́)
Махек, виходячи з різниці в значенні, схильний повʼязувати псл. gъnati лише з балтійськими відповідниками, інші ж індоєвропейські розглядати як повʼязані тільки з псл. žęti (укр. жа́ти, жну) (Machek ESJČ 171, 728);
сумнівне твердження Ільїнського про різне походження жену́ і гна́ти і звʼязок останнього з лит. gáunu «одержую» (Jagić-Festschr. 296 і далі);
давня, судячи з прус. guntwei, прасловʼянська форма gъnati замість сподіваного псл. *gьnati (пор. лит. ginti «гнати») пояснюється впливом з боку лабіовелярного за походженням *g(‹guh-) на сусідній редукований (Sławski I 299);
іє. *guhen- «бити»;
споріднене з лит. giñti, genù «гнати, жену», лтс. dzìt, dzęnu, dzinu «тс.», прус. guntwei «гнати», gunnimai «женемо», лат. (of)-fendo «штовхаю, вдаряю», гр. νείνω (‹*guhen-jō) «бʼю, січу», дінд. hánti «бʼє», ав. jainti «тс.», хет. kuenzi «ударяє», алб. gjanj «жену», ірл. gonim «раню»;
псл. gъnati (ženȃ) «гнати (переважно худобу)»;
р. гнать (гоню́), бр. гнаць (ганю́), др. гънати (жену), п. gnać (gnam, ст. żonę, żeniesz), ч. hnáti (ženu), слц. hnať (ženem), вл. hnać, нл. gnaś (ženu, ženjom), болг. го́ня «жену», м. гони «жене», схв. гнȃти (жȅнēм, гнǫм), слн. gnáti (žênem), стсл, ГЪНАТИ (ЖЕМЖ);
Фонетичні та словотвірні варіанти
взго́нка
«перегін»
ви́гін
ви́гінщина
«данина пастухові при першому вигоні худоби на пасовище»
вигна́нець
відгі́н
відго́нка
возго́нка
ганяни́на
ганя́ти
гін
гінє́и́
«тічка»
гі́нка
«смуга поля, що обробляється в один захват; [оранка в розвал ЛЧерк]»
гінки́й
гінчакува́тий
«високий; такий, що швидко росте»
гі́нчий
(пес)
гон
«стебло»
гоне́ць
гонє́
«тічка»
го́ни
гони́тва
гони́тель
гони́тельство
гони́ти
гони́ця
«корова в період парування; любострасна жінка; (ент.) Cyrinus natator Ж»
гони́шний
(гонишна сітка «рибальська сітка, на яку наганяють рибу»)
гоні́й
«людина, що відповідала за сплату податків селянами»
гоні́нник
«пастух на полонині, що переганяє овець під час доїння»
го́нка
гонки́й
гоно́к
«шатун»
(тех.)
гонце́м
«пішки»
гонці́
«пагони»
го́нча
гонча́к
гончакува́тий
«високий і стрункий»
(про людину)
гончу́к
«гончак»
го́нщик
гоньба́
гоню́х
«той, хто жене»
го́ня
«гони, переслідування»
гоня́йло
«один з гравців у грі в плаз»
догі́н
«гонитва»
дого́нка
до́го́нь
«тс.»
дого́ня
же́навий
«жвавий, моторний»
заганя́ч
«пастух»
загі́н
загі́нка
«смуга, ділянка поля, пасовища; [оранка в розвал ЛЧерк]»
загі́нник
загінчай
«погонич»
заго́на
«запальна людина»
заго́нистий
«запальний»
заго́нщик
загоню́чка
(гра)
згін
згі́нник
зго́нини
«частки колосся й соломи, що падають разом із зерном під час віяння»
здого́ня
«гонитва»
навздогі́н
нагі́н
нагі́нець
нагі́нка
на́гонцем
наго́ня
«гонитва»
наздогі́н
недогі́н
«залишок у кубі після перегонки горілки»
недого́н
«пропуск під час косіння»
недого́ни
«рослини, що відстали в розвитку від загального масиву»
обганя́нка
«кінцеве боронування навколо ріллі»
обгі́н
ого́нь
«тс.»
ого́ня
(спосіб оранки)
о́дго́н
«товстий канат для прикріплювання рибальських сіток»
па́гін
пагі́ння
пагові́ння
«пагіння»
па́гонець
паго́нці
«пагони»
па́го́няя
паня́йлочка
«лозина, якою поганяють коня»
паня́ти
перегі́н
перегі́нка
«частина овечої шкури (?)»
перегі́нний
перего́н
«пропущене через сепаратор молоко»
перего́ни
перего́нка
перего́нник
поганя́ти
пого́н
«вигін-пастівень біля села; слід»
пого́нич
пригі́нчий
«наглядач»
приго́н
«пригін; кріпаччина»
(спец.)
приго́нич
«тс.»
прогі́н
про́гнанець
«вигнанець»
прого́н
«прогін»
прого́ни
прого́нистий
прого́нич
прого́нка
прого́нь
«вигнання»
прого́ня
«просіка в лісі»
розгі́н
розго́н
«витрати»
розго́нистий
розго́ниха
«та, що розганяє (епітет каші)»
(жарт.)
розго́нич
«маховик»
(тех.)
розго́нка
угі́нчивий
«меткий, жвавий»
угі́нчливий
«швидкий (про коня)»
уго́н
уго́нка
(дати угонку -- про гончака)
уго́нщик
«бігун»
удого́нь
«навздогін»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| jainti «тс.» | авестійська |
| gjanj «жену» | албанська |
| гнаць (ганю́) | білоруська |
| го́ня «жену» | болгарська |
| hnać | верхньолужицька |
| νείνω «бʼю, січу» (‹*guhen-jō) | грецька |
| hánti «бʼє» | давньоіндійська |
| гънати (жену) | давньоруська |
| gonim «раню» | ірландська |
| dzìt | латиська |
| gáunu «одержую» | литовська |
| giñti | литовська |
| гони «жене» | македонська |
| gnaś (ženu, ženjom) | нижньолужицька |
| gnać (gnam, ст. żonę, żeniesz) | польська |
| gъnati | праслов’янська |
| žęti (укр. жа́ти, жну)(Machek ESJČ 171, 728) | праслов’янська |
| *gьnati (пор. лит. ginti «гнати»)(Sławski I 299) | праслов’янська |
| gъnati «гнати (переважно худобу)» (ženȃ) | праслов’янська |
| guntwei | прусська |
| guntwei «гнати» | прусська |
| гнать (гоню́) | російська |
| гнȃти (жȅнēм, гнǫм) | сербохорватська |
| hnať (ženem) | словацька |
| gnáti (žênem) | словенська |
| стсл (ЖЕМЖ) | українська |
| kuenzi «ударяє» | хетська |
| hnáti (ženu) | чеська |
| жену́ | ? |
| гна́ти | ? |
| *guhen- «бити» | ? |
| genù «гнати, жену» | ? |
| dzęnu | ? |
| dzinu «тс.» | ? |
| gunnimai «женемо» | ? |
гаса́ти «бігати, стрибати, метатися, завзято танцювати»
не виключена можливість зв’язку з [гас] «постріл», [гасну́ти] «запалитися» і, далі, з жах;
невірогідне пов’язання з псл. *gъnati, укр. гна́ти (Joki AfSlPh 28, 3);
зіставляється ще з нім. hasieren, яке зводиться до романського джерела, пов’язаного з фр. harceler «мучити, дражнити, турбувати» (Holub–Kop. 120);
виводиться також від вигуку hop (з давнім випадінням p перед s) або зіставляється з вед. hāsatē «біжить наввипередки» (Machek ESJČ 162, 176);
вважається запозиченням з польської мови, в якій виводиться від вигуку [hasa], утвореного з вигуків ha і sa (Фасмер І 396; Sławski І 409–410; Brückner 169);
остаточно не з’ясоване;
р. [гаса́ть] «скакати, гарцювати», п. hasać «скакати, бігати, гарцювати», ч. hasot «галасливий танець», ст. basati «гратися, пустувати», [rozhajsať (hospodu)] «розхитати танцями (хату)», [hosatі] «бігти навскач», слц. hasať «танцювати, підстрибувати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
гайса́ти
«тс.»
гасае
«в гречку скаче»
(XVIII ст.)
гасуха
«непосидюща жінка»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| hasieren | німецька |
| hasać «скакати, бігати, гарцювати» | польська |
| *gъnati | праслов’янська |
| гаса́ть «скакати, гарцювати» | російська |
| hasať «танцювати, підстрибувати» | словацька |
| гна́ти | українська |
| rozhajsať «розхитати танцями (хату)» (hospodu)] | українська |
| hosatі «бігти навскач» | українська |
| harceler «мучити, дражнити, турбувати» | французька |
| hasot «галасливий танець» | чеська |
| гас «постріл» | ? |
| гасну́ти «запалитися» | ? |
| жах | ? |
| hāsatē «біжить наввипередки» | ? |
| hasa | ? |
| basati «гратися, пустувати» | ? |
гоня «тополя пірамідальна, Populus italica Moench. (Populus pyramidalis Roz.)» (бот.)
очевидно, повʼязане з гони́ти, гна́ти (пор. па́гін «паросток», виганя́тися «сильно виростати в височину», гінки́й «тонкий і високий, такий, що швидко росте вгору») з огляду на те, що цей вид тополі відзначається дуже швидким зростанням;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гони́ти | ? |
| гна́ти (пор. па́гін «паросток», виганя́тися «сильно виростати в височину», гінки́й «тонкий і високий, такий, що швидко росте вгору») | ? |
гонько «цикорій дикий (петрові батоги), Cichorium intybus L.» (бот.)
очевидно, повʼязане з гони́ти, гна́ти;
назва могла бути зумовлена застосуванням дикого цикорію як сильного сечогінного засобу;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гони́ти | ? |
| гна́ти | ? |
жа́ти (жну)
псл. *žęti, žьnǫ;
іє. *guhen- «бити»;
споріднене з лит. genẽti «обрубувати гілки», лтс. dzenêt «тс.», ірл. benim «б’ю», лат. dē-fendo «захищаю, обороняю», гр. ϑίνω «б’ю»,ϑένω «влучаю», ав. ǰainti «убиває», дінд. hanti «б’є, вбиває», вірм. ganel «сікти», а також з псл. gъnati, укр. гнати і його відповідпиками;
р. жать, бр. жаць, др. жати, п. żąć, ч. žíti, розм. žnouti, ст. žieti, слц. žať, вл. žeć, нл. žeś, полаб. zana «жнива», болг. жъ́на, м. жнее, схв. жȅти, слн. žéti, стсл. ЖѦТИ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
виже́н
«ужинок»
дожи́н
дожи́нки
жа́лка
«жниварка»
жа́ля
«жниця»
жа́тва
«жнива»
жа́тка
жатка́р
жа́тний
жа́тник
«жнець»
жаттяf
жа́чка
«жниварка»
же́нник
«жнець»
же́нничка
«жниварка»
же́нчик
женчи́ха
жень
«ужинок»
женьки́ня
«жниця»
женьча́р
«жнець»
жнець
жнив'яний
жни́ва́
жнива́р
жнива́рка
жни́во
жнивови́ця
«жнива»
жнивови́ще
жнивува́ти
жни́ця
жній
жні́я
зажи́н
зажи́нки
нажи́н
обжи́н
обжи́нки
обжни́ва
«обжинкова пісня»
обжні́вка
переджни́в'я
переджни́вний
по́жень
«стерня»
пожни́вний
по́жня
«тс.»
про́жен
«прожата чи прорубана смуга»
просо́н
«дорога, прокошена в очереті»
ужи́н
ужи́нок
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ǰainti «убиває» | авестійська |
| жаць | білоруська |
| жъ́на | болгарська |
| žeć | верхньолужицька |
| ganel «сікти» | вірменська |
| ϑίνω «б’ю» | грецька |
| ϑένω «влучаю» | грецька |
| hanti «б’є, вбиває» | давньоіндійська |
| жати | давньоруська |
| benim «б’ю» | ірландська |
| dē-fendo «захищаю, обороняю» | латинська |
| dzenêt «тс.» | латиська |
| genẽti «обрубувати гілки» | литовська |
| жнее | македонська |
| žeś | нижньолужицька |
| zana «жнива» | полабська |
| żąć | польська |
| *žęti | праслов’янська |
| žьnǫ | праслов’янська |
| gъnati | праслов’янська |
| жать | російська |
| жȅти | сербохорватська |
| žať | словацька |
| žéti | словенська |
| жѧти | старослов’янська |
| гнати | українська |
| žíti | чеська |
| žnouti | чеська |
| žieti | чеська |
| *g<SUP>u̯</SUP>hen- «бити» | ? |
обганя́ти «стерегти; користуватися, володіти (землею)»
похідне утворення від гна́ти;
семантика через проміжне значення «берегти, оберігати» розвинулася з початкового «відганяти» (пор. обганяти мух, вовків, злодіїв);
Фонетичні та словотвірні варіанти
обганєнка
«курінь для овець на полонині»
обгі́н
«покриття щоденних витрат»
о́бгінок
«тс.»
обігна́ти
«заощадити; покрити витрати»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гна́ти | ? |
| значення «берегти, оберігати» | ? |
| початкового «відганяти» (пор. обганяти мух, вовків, злодіїв) | ? |
макогі́н «дерев’яний товкач, яким розтирають мак, пшоно тощо»
складне утворення з основ слів мак і гна́ти, ганя́ти;
р. макого́н «макогін» (з укр.), п. [makohon] «тс.» (з укр.);
Фонетичні та словотвірні варіанти
макого́н
«волоть кукурудзи»
обмакого́нити
«низько обстригти»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| makohon «тс.» (з укр.) | польська |
| макого́н «макогін» (з укр.) | російська |
| мак | ? |
| і | ? |
| гна́ти | ? |
| ганя́ти | ? |
погі́н «велика швидкість»
похідні утворення від гони́ти, гна́ти (див.);
Фонетичні та словотвірні варіанти
погі́нка
«переслідування, нарікання»
погі́нь
«погоня»
пого́нка
«тс.»
пого́нь
пого́ня
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гони́ти | українська |
| гна́ти | українська |
погі́ншливо «успішно»
неясне;
можливо, пов’язане з гони́ти, гна́ти;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гони́ти | українська |
| гна́ти | українська |
по́гон «тимчасова гатка на мілині річки під час ловлі риби волоком»
очевидно, похідне утворення від гони́ти, гна́ти, можливо, як назва того, що примушує рибу йти (жене) у волок;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гони́ти | українська |
| гна́ти | українська |
удогань «навздогін»
утворення з префікса у- та основи дієслова доганя́ти, похідного від гна́ти, пор. паралельне удого́нь «тс.»;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| доганя́ти | українська |
| гна́ти | українська |
| удого́нь «тс.» | українська |
Гнат
через старословʼянську мову запозичено з грецької;
тлумачиться як повʼязане з лат. ignotus «незнаний, невідомий». похідним від ignosco «не знаю» (Суперанская 78), з лат. ignatus «не народжений» (?) (Петровский 118) або з лат. ignis «вогонь» (Илчев 219);
сгр. ’Ιγνάτιος походить від слат. Ignatius, остаточно не зʼясованого;
р. Игна́т, Игна́тий, бр. Ігна́т, Ігна́цій, др. Игнатий, п. Ignacy, ч. слц. Ignac, болг. Игна́т, схв. Игнат, Игњат, Игнāц, Ignacij, слн. Ignacij, стсл. ИГЪNАТИИ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
Гнатко
Игнатіи
(1414)
Игнатка
(1378)
Игнатъ
(1419)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| Ігна́т | білоруська |
| Игна́т | болгарська |
| Игнатий | давньоруська |
| ignotus «незнаний, | латинська |
| ignatus «не народжений» (?)(Петровский 118) | латинська |
| ignis «вогонь» | латинська |
| Ignacy | польська |
| Игнат | сербохорватська |
| 'Ιγνάτιος | середньогрецька |
| Ignatius | середньолатинська |
| Ignac | словацька |
| Ignacij | словенська |
| ИГЪNАТИИ | старослов’янська |
| Игна́тий | українська |
| Ігна́цій | українська |
| Игњат | українська |
| Игнāц | українська |
| Ignac | чеська |
| ignosco «не знаю» | ? |
| Игна́т | ? |
неві́ста «дівчина або жінка, яка одружується, наречена; [жінка; дружина Ж; невістка ВеЛ]»
псл. nevěsta, етимологічно не зовсім ясне;
на думку більшості дослідників, утворене з частки ne «не» і прикметника жін. р. věsta «знайома, відома», пов’язаного з дієсловом věděti «знати» (пор. вл. wěsty «відомий, визначений, певний», njewěsty «невідомий», стсл. вѣсть «відомий»);
назва може трактуватися як прояв мовного табу (намагання утаїти від злих духів перехід дівчини в іншу сім’ю);
інші дослідники реконструюють *neu̯ou̯edta, утворене з коренів іє. *neu̯- «новий» і *u̯ed(h)- «вести; брати заміж» (букв. «новоприведена»), пор. лит. vèsti «одружуватися», nauvedà «молода», др. водити жену «одружуватися», водимая «дружина» (Откупщиков ЭИРЯ IV 96–103; Machek ESJČ 398; Prusík KZ 33, 160–161; Mikl. EW 214);
при цьому залишається загадковим кореневе Í замість очікуваного е;
виводиться також з *neu̯ois-ta ‹ *ne-u̯oik ̑-ta (іє. *u̯oik ̑- «рід»), букв. «нерідна» (Мартынов ВЯ 1960/5, 143), або з *ne-u̯ēd-tā, букв. «ще не викрадена» (Bezlaj ESSJ II 221–222);
недостатньо обґрунтовані спроби виведення з *nevě-, форми місц. в. від *neu̯os «новий», і *sthā- (пор. ста́роста), букв. «яка перебуває в новому становищі» (Iljinskij AfSlPh 24, 227–228; 28, 456);
з *neu̯istha, найвищого ступеня порівняння від *neu̯os «новий, молодий» (букв. «наймолодша», пор. дінд. návišṭhaḥ «наймолодший» – Трубецкой Slavia I 12–13);
з *neu- «ново-» і *ēdtā, пасивного дієприкметника мин. ч. ж. р. від *ēdō- «приймати, брати собі» (букв. «новоприйнята», пор. дінд. ādaḥ «який приймає», āt-taḥ «прийнятий» – Kořínek LF 57, 8–15);
від ne «не» і *vēdno «віно», букв. «не продана» (Wiedemann BB 26, 216–217), а також зіставлення з лит. vaіsà «плодючість», pavaĩsti «зачати», букв. «не запліднена, яка не зачала» (Berneker IF 10, 166), з лат. noverca «мачуха», букв. «нова жінка в сім’ї» (Otrębski PF 11, 284–289);
р. неве́ста «наречена; молода; заручена; відданиця», бр. няве́ста «наречена, [нестара жінка]», др. невѣста «наречена; невістка», п. niewiasta «жінка», ч. nevěsta «наречена; невістка», слц. nevesta «тс.», вл. нл. njewjesta «наречена», болг. неве́ста (невя́ста) «наречена; молодиця; невістка», м. невеста «тс.», схв. нèвеста «молодиця; невістка», слн. nevésta «наречена», стсл. нєвѣста «наречена; невістка»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
неві́сник
«шурин, брат дружини»
неві́сниця
«невістка»
невісти́тель-дружи́тель
«той, що робить дружиною»
неві́стиця
«невістка»
неві́стка
невістча́ний
«який належить невістці чи невісткам»
невістю́к
«бабій; жіночний чоловік, баба»
невістю́х
«жіночний чоловік, баба»
не́вістя
«дружина»
(с. р.)
уневісти́ти
«зробити дружиною»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| няве́ста «наречена, [нестара жінка]» | білоруська |
| неве́ста «наречена; молодиця; невістка» (невя́ста) | болгарська |
| njewjesta «наречена» | верхньолужицька |
| водити «одружуватися» | давньоруська |
| жену «одружуватися» | давньоруська |
| невѣста «наречена; невістка» | давньоруська |
| *neu̯- «новий» | індоєвропейська |
| noverca «мачуха» | латинська |
| vèsti «одружуватися» | литовська |
| vaіsà «плодючість» | литовська |
| невеста «тс.» | македонська |
| njewjesta «наречена» | нижньолужицька |
| niewiasta «жінка» | польська |
| nevěsta | праслов’янська |
| věsta «знайома, відома» | російська |
| від *ēdō- «приймати, брати собі» (букв. «новоприйнята», пор. дінд. ādaḥ «який приймає», āt-taḥ «прийнятий» -- Kořínek LF 57, 8--15) | російська |
| неве́ста «наречена; молода; заручена; відданиця» | російська |
| нèвеста «молодиця; невістка» | сербохорватська |
| nevesta «тс.» | словацька |
| nevésta «наречена» | словенська |
| нєвѣста «наречена; невістка» | старослов’янська |
| від *ēdō- «приймати, брати собі» (букв. «новоприйнята», пор. дінд. ādaḥ «який приймає», āt-taḥ «прийнятий» -- Kořínek LF 57, 8--15) | чеська |
| nevěsta «наречена; невістка» | чеська |
| ne «не» | ? |
| věsta «знайома, відома» | ? |
| věděti «знати» (пор. вл. wěsty «відомий, визначений, певний», njewěsty «невідомий», стсл. вѣсть «відомий») | ? |
| *neu̯ou̯edta | ? |
| *u̯ed(h)- «вести; брати заміж» (букв. «новоприведена») | ? |
| vèsti «одружуватися» | ? |
| nauvedà «молода» | ? |
| водимая «дружина» | ? |
| *neu̯ois-ta (іє. *u̯oik ̑- «рід») | ? |
| *ne-u̯ēd-tā | ? |
| *nevě- | ? |
| від *neu̯os «новий» | ? |
| від *neu̯os «новий» | ? |
| *sthā- (пор. ста́роста) | ? |
| *neu̯istha | ? |
| *neu̯os «новий, молодий» (букв. «наймолодша», пор. дінд. návišṭhaḥ «наймолодший» -- Трубецкой Slavia I 12--13) | ? |
| *neu- «ново-» | ? |
| *ēdtā | ? |
| від *ēdō- «приймати, брати собі» (букв. «новоприйнята», пор. дінд. ādaḥ «який приймає», āt-taḥ «прийнятий» -- Kořínek LF 57, 8--15) | ? |
| від *ēdō- «приймати, брати собі» (букв. «новоприйнята», пор. дінд. ādaḥ «який приймає», āt-taḥ «прийнятий» -- Kořínek LF 57, 8--15) | ? |
| *vēdno «віно» | ? |
| pavaĩsti «зачати» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України