ГМ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
гм (фонетично -- носовий голосний, що вимовляється з закритим ротом і здебільшого з придиховим h; вигук на позначення роздуму, сумніву, подиву, несподіванки)
давнє звукове утворення рефлекторного характеру, яке досі не зазнало фонематичного оформлення;
пор. нвн. hm (вигук на позначення сумніву), англ. h’m, ст. hum, фр. hum, hom, hem «тс.», лат. hem (на позначення подиву, радості, смутку), дінд. hum, hūm (оклик);
р. бр. гм, п. ч. слц. hm;
Фонетичні та словотвірні варіанти
гми́кнути
гму
«тс.»
гму́кати
гму́кнути
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| h'm | англійська |
| гм | білоруська |
| hum | давньоіндійська |
| hem (на позначення подиву, радості, смутку) | латинська |
| hm (вигук на позначення сумніву) | нововерхньонімецька |
| hm | польська |
| гм | російська |
| hm | словацька |
| hum | французька |
| hm | чеська |
| hm (вигук на позначення сумніву) | ? |
| hum | ? |
| hom | ? |
| hem «тс.» | ? |
| hūm (оклик) | ? |
умгу́ (вигук для вираження ствердження, сумніву, недовір’я, невпевненості)
можливо, результат контамінації вигуків угу́ та гм або результат спроби фонематичного оформлення звукового комплексу рефлекторного характеру з широкою семантикою, звідки також вигуки гм, угу́;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| угу́ | українська |
| гм | українська |
| гм | українська |
| угу́ | українська |
хамкоті́ти «гугнявити»
звуконаслідувальне утворення;
пор. гм, хм, що вимовляються в ніс при закритому роті;
ч. [chumtat] «тс.», слц. chumtat’;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| chumtat' | словацька |
| chumtat «тс.» | чеська |
| гм | ? |
| хм | ? |
хомня́чити «говорити під ніс, бубоніти»
утворення звуконаслідувального походження, пор. гм, хм, що вимовляються в ніс;
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гм | ? |
| хм | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України