ГЛУЗД — ЕТИМОЛОГІЯ

загальноприйнятої етимології не має;

виводиться (Bern. I 308 – 309) з псл. (сх.) [gluzdъ] «мозок» ‹ *gloud- «слизувата грудка» (слово могло виникнути як синонім до основного mozgъ у звʼязку з виглядом мозку), що повʼязане з такими словами того самого кореня, як *glьzьnь (укр. гле́зень), *glьjь (укр. глей), gliva (укр. гли́ва), glina (укр. гли́на), glistъ (укр. глист) *glěnъ (укр. глінь), а також укр. гли́зявий, в основі яких лежить поняття чогось слизького;

у такому разі, очевидно, споріднене з снн. klōt «грудка, куля», свн. klōӡ «грудка» (‹пгерм. *klauta-), дінд. glāúḥ «пака, купа», а також норв. klyse «слизувата грудка», снн. klus «маса»;

через семантичну ланку «гладкий, ковзкий, слизький» може бути повʼязане також з р. [глузди́ть] «ковзатися», [глу́дкий] «гладкий, слизький», [глудь] «гладінь, ожеледь», лит. glaudùs «гладко прилеглий», gludùs «гла́дкий», glaũsti «щільно прикладати, пригорнутися», glúdoti «лежати пригорнувшися», лтс. glauda «гладкість, гладінь», glaũdît «гладити, пестити», gluds «гладкий, слизький»;

менш імовірне зближення (Bern. I 308 – 309; Фасмер І 416) з двн. glau «розумний, розсудливий», гот. glaggwo, glaggwuba «точний», дісл. glǫggr «розумний, ясний, гострий»;

р. (пд.) [глузд] «розум, памʼять, мозок», бр. глузд «розум, мозок», глузды «мозок»;

результат фонетичного спрощення форм [глузд] «глум, насміх», [глуздува́ти] «глузувати», значення яких могло розвинутися або від глузд «розум» через «дотепність, жарт», або від [глу́здити] «бити» (первісно «відбивати глузд, розум») через «відбивати глузд жартами, глумом»;

фонетичне спрощення глузд › глуз стало засобом виразнішого розгалуження значень слова глузд «розум» і «глум»;

очевидно, дієслово виникло на основі словосполучення забивати глузди (глузди відбити) або подібного;

із значення «відбивати комусь мозок (глузди), робити (биттям) тупим» мало як переносне розвинутися інше – «затуркувати (відбивати глузди); глузуючи, робити дурним», звідки пізніше значення «глузувати» з похідними;