ГИРИТИ — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
ги́рити «занапащати, втрачати, розтринькувати»
запозичення з словацької і старочеської мов;
ч. hýřiti «пити-гуляти; бути багатим на щось» (заст. hýrati «тс.»), ст. hýřiti «грішити, помилятися, блукати», слц. hýriť «пити-гуляти, розкошувати (марнотратно жити); бути багатим на щось» в одному значенні зіставляються з лтс. gūrât «повільно рухатися; ледарювати», в другому виводяться від двн. irrôn «блукати, вводити в оману; помилятися», повʼязаного з двн. іrrі «гнівний; (пізніше) заблуканий», спорідненим з лат. erro «заблудитися; помилитися»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
гир
(у виразі гиром ходити «занепасти, опуститись»)
гира́ти
«тратити, втрачати»
гири́ти
«марнувати; нищити; продавати за безцінь»
гири́ця
«місце, в якому марнується добро»
ги́рник
«марнотрат»
ги́рявий
«зіпсований, поганий»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| irrôn «блукати, вводити в оману; помилятися» | давньоверхньонімецька |
| іrrі «гнівний; (пізніше) заблуканий» | давньоверхньонімецька |
| erro «заблудитися; помилитися» | латинська |
| gūrât «повільно рухатися; ледарювати» | латиська |
| hýriť «пити-гуляти, розкошувати (марнотратно жити); бути багатим на щось» | словацька |
| hýřiti «пити-гуляти; бути багатим на щось» (заст. hýrati «тс.») | чеська |
| hýřiti «грішити, помилятися, блукати» | ? |
ги́ра (вигук, яким підганяють коня)
можливо, через польське посередництво запозичене з німецької мови;
нім. híeráuf «на це; сюди вгору» утворилося з прислівника hier «тут», спорідненого з псл. sь «цей», укр. сей, і прийменника auf «на, вгору», спорідненого з гр. ὕπό «під», дінд. úpa «напроти, до, при»;
польське посередництво було можливе лише в той період, коли в польській мові вигук виступав у формі hyrá і ще зберігав значення, властиве йому в німецькій мові;
п. [hyro] (вигук, яким примушують коня подати назад);
Фонетичні та словотвірні варіанти
ги́ри́ти
«нести, тягти насилу»
гирува́ти
«з зусиллям тягти; спонукати, збуджувати»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ὕπό «під» | грецька |
| úpa «напроти, до, при» | давньоіндійська |
| híeráuf «на це; сюди вгору» | німецька |
| hyro (вигук, яким примушують коня подати назад) | польська |
| sь «цей» | праслов’янська |
| сей | українська |
| hier «тут» | ? |
| auf «на, вгору» | ? |
гир (вигук, що передає гарчання собаки)
звуконаслідувальне утворення, що могло розвинутися з початкового *һr як максимально наближеної імітації собачого гарчання;
значення «лаятися, бурчати» (про людей) – переносні;
р. [гырча́ть] «гарчати; бурчати», бр. гы́ркаць «гарчати; бурчати, гримати»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ги́ркати
«гримати, покрикувати, бурчати»
ги́ркатися
«сперечатися»
гирча́ти
«гарчати»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| гы́ркаць «гарчати; бурчати, гримати» | білоруська |
| гырча́ть «гарчати; бурчати» | російська |
| *һr | ? |
гир «чутка, слава, репутація»
запозичення з угорської мови;
уг. hír «звістка, чутка; слава; репутація», híres «славний» етимологічно неясне;
п. [hyr] «слава, розголос», слц. chýr «чутка; репутація»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
гире́шний
«славний, відомий»
гирі́шли́вий
«тс.»
гирі́шний
гиро́вище
«привселюдний сором; слава (недобра)»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| hyr «слава, розголос» | польська |
| chýr «чутка; репутація» | словацька |
| hír «звістка, чутка; слава; репутація» | угорська |
| híres «славний» | ? |
гур (вигук для передачі гуркоту, стуку)
звуконаслідувальні утворення до обʼєктивно різних звуків;
подібні (споріднені або паралельні) утворення є також в інших індоєвропейських мовах: лит. gurgti «булькотіти; бурчати (про живіт)», лтс. gurkstêt «тріскотіти, сичати, скрекотати», нвн. gurren «воркувати; мурчати»;
близькі значення мають також слова з деякими іншими голосними або початковими приголосними звуками типу гар, гир, вуркота́ти, туркота́ти;
р. [гург] (вигук для передачі грому), [гу́ргать] «стукотіти, гриміти; бурчати», [гу́ркать] «звати; говорити», п. hurkot «гуркіт, стукіт», hurkotać «гуркотіти, стукотіти» (можливо, з укр.), hur-hur (вигук для передачі гарчання собаки), (каш.) [gurgœt] «бурчання», ч. (мор.) [hurgat] «воркувати», слц. [hurkat] «тс.», [hurt] «гуркіт», вл. hurkać «воркувати», нл. hurkaś, churkaś, hurkotaś, слн. gurgáti «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
гур-гур
«тс.»
гурготі́ти
«тс.»
гу́ркало
«вид іграшки, що дзижчить; [неспокійна людина, домовик; малий водоспад; гомілкова кістка]»
гу́ркати
«стукотіти, гуркотіти; [хурчати; воркувати]»
гу́ркіт
гуркітли́вий
гу́ркнути
«грюкнути; [крикнути басом]»
гурко́та́
«стукіт, гуркіт; муркотання»
гуркота́ти
«гуркотіти; воркувати»
гуркоті́й
«неспокійна людина, що стукотить»
гуркоті́ти
«робити гуркіт»
гуркоті́я
«гуркотня»
гуркотли́вець
«лісовий, дикий голуб. Columba oenas L.»
(орн.)
гуркотли́вий
«який гуркотить; [який воркує]»
гуркотли́вочка
«яка воркує»
(про голубку, також переносно)
гуркотне́ча
гуркотня́
гурко́тнява
гурли́кати
«воркувати»
гурр-гур
(вигук для передачі воркування і гуркоту)
гурча́ти
«густи, дзюрчати; воркувати; гарчати»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| hurkać «воркувати» | верхньолужицька |
| gurkstêt «тріскотіти, сичати, скрекотати» | латиська |
| gurgti «булькотіти; бурчати (про живіт)» | литовська |
| hurkaś | нижньолужицька |
| churkaś | нижньолужицька |
| hurkotaś | нижньолужицька |
| gurren «воркувати; мурчати» | нововерхньонімецька |
| hurkot «гуркіт, стукіт»«гуркотіти, стукотіти»«бурчання» (можливо, з укр.), hur-hur (вигук для передачі гарчання собаки), (каш.) | польська |
| hurkotać «гуркіт, стукіт»«гуркотіти, стукотіти»«бурчання» (можливо, з укр.), hur-hur (вигук для передачі гарчання собаки), (каш.) | польська |
| гург (вигук для передачі грому) | російська |
| hurkat «тс.» | словацька |
| gurgáti «тс.» | словенська |
| гу́ргать «стукотіти, гриміти; бурчати» | українська |
| гу́ркать «звати; говорити» | українська |
| hurt «гуркіт» | українська |
| hurgat «воркувати» (мор.) | чеська |
| гар | ? |
| гир | ? |
| вуркота́ти | ? |
| туркота́ти | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України