ГИ — ЕТИМОЛОГІЯ

складне слово, утворене з вигуків а і ги (гий, гі, гій) «тю»;

п. a hyj «геть» (вигук, яким відганяють собак);

форма ге, очевидно, тотожна егимологічно з вказівною часткою [ге];

розвиток значення сполучника «як, ніби» міг початися від значення «так» (пор. слц. hej «так» (ствердна частка), укр. еге́, [гей] «тс.»;

пор. також jako «як» з первісного «так»;

форма гей могла утворитися в результаті злиття часток ге та і (початкове значення «так і»);

форми ги, гі є, очевидно, результатами стягнення форми гей (ге і): збереженню цих західноукраїнських форм сполучника міг сприяти вплив з боку п. [kej] «ніби, як», [ke, ki] «тс.», утвореного від займенникового кореня k- з неозначено-вказівним і питальним значенням;

нвн. Hóbel, Hébel «тс.» походить від hobeln «стругати» (первісно «згладжувати нерівності, горби»), що було утворене на базі снн. hövel «горб», пов’язаного з гол. heuvel «горб, купа», спорідненого з лит. kuprà «горб», псл. *kuprъ, укр. ку́пер;

запозичене (можливо, через польське посередництво) з німецької мови;

бр. ге́бель, п. hebel, ч. hoblík, ст. hobl, hoble, вл. hěbl, схв. ст. hoblić;

(вигук, яким підганяють худобу; вигук, яким відганяють звіра; вигук у виразі гій на тебе «тьху на тебе»);

псл. (пн.) *hyjь (вигук, яким, очевидно, підганяли худобу, заганяли звірів);

р. [ги (гиги́)] (бойовий клич при атаці; крик гучків під час облави), п. ст. діал. hyj (вигук, яким підганяють коней), [hy] «тс.», ч. hyj (вигук, яким підганяють худобу; також у тяглі), слц. hijo, hio (вигук, яким підганяють коней), вл. нл. hi (вигук, яким підганяють тяглову худобу);

неясне;

можливо, утворилося шляхом подвоєння вигуку гі (ги, ги́кати) з наступним спрощенням першої частини (гі›і);

п. [ihi] (з укр.), ч. ihi (вигук подиву), ihy, слц. iha, íha, íhaj, iháj «тс.»;