ГЕВ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. *(h)evo, перший член якого є вказівною часткою *(h)e індоєвропейського походження (пор. лат. e-qui-dem «можливо», гр. εκείνος «той», дінд. a-sáu «той», ав. hau «цей»), яка, очевидно, походить від займенника (Мельничук Структ. слов, реч. 210–211; Bern. I 260);

другий член *-vo, *-v- пов’язаний з укр. [обо];

існує також припущення про зв’язок слова з давніми підсилювальними частками займенникового походження (Ильинский Сложи, местоим. 120–126; Otrębski SO 12, 284);

в українських говорах, можливо, є запозиченням з польської і словацької мов;

р. beo, п. [hew] «от», [hewo, naw] «тс.», ч. мор. [hev (hevaj)] «тут», слц. [hev], вл. hew, нл. hewi, схв. ево «тс.», стсл. ѢЕО;

очевидно, результат фонетичного збігу первісного вигуку, який зустрічається також в інших індоєвропейських мовах (пор. нім. he (вигук радості), фр. hé «гей», лат. he (вигук хвилювання, обурення), дінд. he (вигук перед кличною формою) (Sławski І 411–412), і давньої вказівної частки займенникового походження, яка міститься також в укр. [гев] «тут, сюди», ген, бр. гэты «цей», n. hen (Мельничук Структ. елов. реч. 210–211; Фортунатов ИТ II 222);

р. зает. ге (вигук для вираження радості), п. he (вигук для вираження подиву; питальна частка), ч. слц. he (hé) (вигук для привертання уваги; питальна частка), болг. хе (вказівна частка; вигук спонукання, незадоволення), м. хе (вигук незадоволення, обурення), схв. he (вигук для вираження згоди, сумніву);

складний прислівник, утворений з гев і adu (див.);

складне слово, що утворилося з [гев] «тут, сюди» і [са́дий] «сюди»;

складне слово, яке, мабуть, утворилося з [гев] «тут, сюди» і тут, що в ненаголошеній позиції, десемантизувавшись, набрало гіперичної (щодо укання) форми тот;

очевидно, складне утворення з давньої вказівної частки ге, наявної також у словах [гев] «тут, сюди», ген, і прислівника де;

результат злиття вигуку ге і часток ле, гев (див.);

псл. һеnъ, heno;

складне утворення з вказівної частки he займенникового походження, яка зберігається також у словах [гев] «тут,сюди», [геде́] «осьде», [гей] -«ніби», і займенникової основи n-, яка зберігається також у словах він, он, іно́;

менш імовірна реконструкція праслов’янської форми як *еnо (Slawski І 414–415);

бр. гэ́на «он», п. hen «там, далеко», ч. [hen] «он там», слц. hen, heno «тс.», можливо, також р. [энчо] «он там», схв. ȅно «тс.»;

результат злиття скороченої дієслівної форми [подь] «іди, ходи» ВеЗн (з ст. поиди ‹ пойдь), частки [ле] «лиш, -но» і прислівника [гев] «тут, сюди»;

пор. вираз [подь гев] «ходи сюди» ВеЗн;