ГАМИ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. (h)am;

звуконаслідувальне утворення, паралельне до лтс. am (дит.) «їсти», ammât «тс.»;

;

звуконаслідувальне утворення, з яким пов’язується також основа з іншим ступенем чергування голосних го́мін;

р. гам, [гом] «шум», бр. діал. болг. гам, п. ham «гавкання», ч. [hamoniti] «багато говорити», hamoniti se «сваритися»;

запозичене з французької мови, можливо, через німецьку (нвн. Gámme);

фр. gamme (муз.) «гама» походить від назви грецької літери γ (γάμμα), вжитої абатом д’Ареццо в XI ст. для позначення першої ноти гами, а пізніше застосованої як назва гами взагалі;

гр. γάμμα походить від назви відповідної букви в гебрайському алфавіті: гебр. gīme, gāmāl, арам. gāmla (букв. «верблюд»);

р. га́мма, бр. болг. м. га́ма, п. вл. gama, схв. гама;

двн. *hamal «путо для тварин (яким передня нога прив’язувалась до голови)», споріднене з ісл. mill «путо для тварин», дангл. hẹmman «гальмувати, стримувати», нвн. hemmen «тс.»;

першими гальмами були мотузки, якими колесо прив’язувалось до полудрабка;

очевидно, запозичення з давньо- чи середньоверхньонімецької мови;

очевидно, запозичення з російської мови;

р. [гамаза́] «невгамовна людина», [гомоза́] «тс.», [гамази́ть] «неспокійно рухатися туди-сюди», [гомози́ть] «метушитися, непокоїтися» пов’язуються з гам «шум», [гом] «тс.» як утворення за зразком слова егоза́;

очевидно, походить від п. gamajda «вайло, телепень, тюхтій», утвореного від [gamać się] «іти повільно, важко і хитаючись» за допомогою суфікса -ajda;

у такому випадку не виключене припущення, що слово в говірку потрапило з польської мови не прямо, а за посередництвом мови ідиш;

можна припустити вплив з боку мови ідиш, носії якої, сприймаючи слово як німецьке, могли гіперично замінити ай дифтонгом ей;

не зовсім ясне укр. -ейда зам. п. -ajda;

корінь gam- зустрічається і в інших словʼянських мовах: ч. (мор.) [gáme’a] «дурень, тюхтій», [gamłać] «неохоче їсти», укр. ґа́млати «повільно, неохоче їсти», схв. gàmlati «ходити, як качка», можливо, сюди ж належать псл. *gamъ, *gomъ «гомін, метушня», укр. гам, гомін;

давніші спроби довести походження польського слова від гот. *gamaiþ «покалічений, поранений» (Korbut PF 4, 369; Karłowicz SWO 176; AfSlPh 3, 661; SW І 799) або вірм. gamàdz «повільний» (Malinowski Rozprawy 17, 32) непереконливі;

пояснювалося як звуконаслідувальне з іє. *ghem- (укр. го́мін) (Ильинский РФВ 63, 339 – 340; ИОРЯС 16/4, 1 – 29), реконструювалося в зіставленні з свн. wimmen «кишіти», нвн. wimmeln «тс.» як маловірогідне іє. *g^uhem-: *g^uhom«кишіти» (Stender-Petersen Mel. Mikkola 277 – 283), виводилося з іє. *gem- «іти» (дінд. gámati «іде», гот. qiman «приходити», нвн. kommen «тс.») (Потебня РФВ 3, 164), повʼязувалося з лит. [gumúoti (gūmúoti)] «іти, перевалюючися з боку на бік» (Būga RR I 442), виводилось від псл. *gъmyzъ як видозміни давнішого гіпотетичного *gъmysъ «ґедзь», що зводилось до іє. *g^uou- «худоба» і *mus- «муха» (Trubačev ZfSl 1958/5, 677 – 679);

малоймовірне припущення про спорідненість з нвн. krabbeln «лоскотати», нн. krämeln «кишіти, повзати» (Machek ESJČ 164 – 165);

дальше походження не ясне;

первісне значення скрізь «кишіти, роїтися», звідки потім у частини слів також «мішанина голосів, галас; лоскотання»;

дальші за значенням, але споріднені також р. гам, [гом] «галас, гомін», укр. го́мін;

псл. *gъmъzati (sę), *gъmъziti, *gymъ›zati (укр. гимзі́ти), *gomъzati (слн. gomázati, gomezéti), похідні від *gъm-, *gom(пор. р. [гомоти́ть] «галасувати», слн. gomot «штовханина, гомін, плутанина»);

р. [гомози́ться] «крутитися на одному місці; кишіти», [гомози́ть] «метушитися, турбуватися», ст. гомъзати «рухатися, ворушитися, повзти», гомъзити «тс.», бр. [гамзі́ць] «мʼяти; жужмити одяг; робити неакуратно; марно тратити», [гамзаць] «повільно їсти», п. (ст. діал.) giemzić «свербіти, лоскотати; кишіти», ч. hemžiti se «кишіти, повзати», ст. діал. hemzati (se), слц. hemžiť sa «тс.», болг. гъмжа́ «кишу, копошуся», м. [гомжи] «кишить», схв. гàмизати «кишіти, роїтися», га́мзити, слн. gomezéti, gom(a)zéti «тс.», р.-цсл. гомъзати «повзати, рухатися», гомъзити «тс.»;

звуконаслідувальне утворення, що з’явилося внаслідок імітації гортанного шуму, який виникає при пожадливому хватанні їжі;

паралельне до гам;

р. бр. болг. [хам], п. ч. вл. ham, слн. hàm;

р. [хламать] «стукати», п. klamać «чавкати», ч. chlamat «хламати», слц. chlamat’ «ковтати», вл. klamać so, klemić so «кричати»;

псл. xlamati звуконаслідувального походження;

об’єднання значень «жадібно їсти, глитати» і «кричати» цілком вірогідне, пор. укр. гам «шум, крик» і гам! (вигук, що імітує шум жадібного ковтка, глитання);

р. [хла́мать] «гуркотіти, стукати (дверима); жадібно їсти», [хло́мать] «стукати, грюкати»;