ВІХА — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. věxa «жердина, тичка, гілка, стеблина»;

споріднене з дінд. vēṣká- «петля», дісл. visk «снопик соломи або очерету», двн. wisk «віхоть», ісл. шв. дат. visk «віхоть», англ. whisk «віхоть, віник, щітка», нвн. Wisch «ганчірка», лат. virga (‹*uizgā) «різка», лит. vizgeti «дрижати», vyzgóti «хитатися»;

іє. *uois-, *ueis-, що є, можливо, похідним від *uеі- «вити»;

р. ве́ха́, бр. вяха́, п. wiecha «жердина як знак», ч. vích «віха, снопик соломи як знак», слц. viecha «тс.», вл. wěcha «віха, віхоть», нл. wěcha «віхоть», полаб. vexvě «фашина (в плоті)», слн. véha «вітка ялини як знак на шинку; капустяний лист»;

форма з е, можливо, виникла під впливом вех «Sium latifolium, цикута»;

очевидно, результат перенесення назви ві́ха́ «віхоть» за зовнішньою подібністю зонтика цикути до віхи;

р. вех «цикута», бр. [вяха, віха] «тс.»;

споріднене з віха «цикута», очевидно, як колишня редукована форма кореня *ѵьх-‹*ѵĭхпри повній формі věx-‹*voix-;

р. вëх «віха», п. wiech «тс.»;

очевидно, результат діалектної видозміни назви ві́ха́ «цикута» за зовнішньою схожістю;

запозичення з французької мови: фр. la vergette «прутик, віник» походить від лат. virga «гілка; пучок», спорідненого з двн. wisk «жмуток, віхоть», дісл. visk «в’язка соломи або очерету», укр. ві́ха і, далі, з стсл. вѣгα «гілка, сук», ірл. fé «лозина», дінд. vayằ «гілка»;

р. лаверже́т «коротка чоловіча стрижка », [лаверт(а)] «тс.»;