ВІЛА — ЕТИМОЛОГІЯ

через посередництво німецької мови (н. Vílla) запозичене, очевидно, з італійської;

іт. villa «сільський будинок, садиба» продовжує слат. villa «тс.», похідне від лат. vīcus «поселення, село, квартал міста», спорідненого з дінд. viś- «житло», псл. vьsь «село», укр. заст. весь «тс.»;

р. ви́лла, бр. ві́ла, п. willa, ч. слц. vila, вл. wila, болг. м. ви́ла, схв. вȕла, слн. víla;

псл. ѵоlъ, слов’янський новотвір, похідний від псл. valjati «каструвати», пор. укр. [валя́ти] «каструвати коней», конова́л, [ва́лах] «кастрований баран», р. [вал] «кастрований бик»;

менш переконливі зближення із словом вели́кий (Meillet Études 242; Walde– Hofm. II 857) на протилежність дрібній худобі, пор. гр. μηλον «дрібна худоба» (укр. мали́й), з дієсловом вола́ти, п. wołać «волати, кликати, гукати», як бик з буча́ти (Младенов 75), із словами во́ло, ч. vole «воло» і н. wellen, schwellen «набрякати, набухати» (Machek ESJČ 703–704), з етнонімом воло́х, нібито віл – «волоська худоба» (Преобр. І 95) тощо;

р. бр. болг. м. вол, др. волъ, п. wół, ч. vůl, слц. vôl, вл. нл. wół, полаб. vål, схв. вȏ, слн. vòl, стcсл. волъ;

складні слова, утворені з основ іменника віл і дієслова води́ти;

не зовсім ясне;

можливо, походить від *во́лух, букв. «волячий пастух», пов’язаного з віл, р. вол (подібно до ко́нюх від кінь, р. конь);

виводиться також від [о́глух] «дурень», яке пов’язують з глухи́й (Bern. I 308; Преобр. I 129);

мало обґрунтоване зіставлення з чаг. aluk «одур; отупіння; розгубленість» (Корш, див. Преобр. I 648) або з особовим іменем [Олуфе́рий] від гр.Ἐλευϑέριος (Ляпунов RSl 13, 70);

р. о́лух «тс.»;

неясне;

можливо, утворене на основі зменш. [*кульши́ця] від ку́льша «стегно», що зазнало гіперичного переходу у ›і (за зразком [вул] –віл) і вторинного зближення з ківш;