ВІК — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
вік
можливо, слово вік тотожне з другою частиною слова чолові́к;
псл. *věkъ «сила, здоров’я людини, життя»;
споріднене з лит. viekas «сила, життя», veĩkti «діяти, робити», лтс. vèikt «домогтися, подолати», дісл. veig «міць, сила», víg «боротьба», гот. weihan «боротися», двн. wigan «тс.», лат. vinco «перемагаю», ірл. fichim «борюсь»;
іє. *ueik-/uoik- «бути сильним»;
р. бр. болг. м. век, др. бѣкъ, п. wiek, ч. věk, слц. vek, вл. wěk, схв. вȕјек, вȇк, слн. vék «вік; сила», стсл. вѣкъ «тривалість життя; вічність»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
бе́звік
безві́чний
«віковічний»
відві́ку
«споконвіку»
відві́чний
«вічний»
віківщи́на
«старовина»
вікові́чний
вікові́чнити
вікува́ти
вічи́стий
«вічний»
ві́чний
вічня́к
«вічний володар землі»
дові́ку
дові́чний
зві́ку
зві́чний
ізві́к
наві́к
наві́ки
справі́ку
спредві́ку
«споконвіку»
уві́к
увікові́чувати
уві́чнювати
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| век | білоруська |
| век | болгарська |
| wěk | верхньолужицька |
| weihan «боротися» | готська |
| wigan «тс.» | давньоверхньонімецька |
| veig «міць, сила» | давньоісландська |
| бѣкъ | давньоруська |
| *ueik-/uoik- «бути сильним» | індоєвропейська |
| fichim «борюсь» | ірландська |
| vinco «перемагаю» | латинська |
| vèikt «домогтися, подолати» | латиська |
| viekas «сила, життя» | литовська |
| век | македонська |
| wiek | польська |
| *věkъ «сила, здоров’я людини, життя» | праслов’янська |
| век | російська |
| вȕјек | сербохорватська |
| vek | словацька |
| vék «вік; сила» | словенська |
| вȇк | українська |
| věk | чеська |
| вік | ? |
| чолові́к | ? |
| veĩkti «діяти, робити» | ? |
| víg «боротьба» | ? |
| вѣкъ «тривалість життя; вічність» | ? |
Віке́нтій
через старослов’янську мову запозичено з грецької;
віз.-гр. Βικέντιος походить від лат. Vincentius, утвореного від слова vincens «перемагаючий», дієприкметника від дієслова vinco «перемагаю», спорідненого з псл. věkъ, укр. вік;
старі форми з Вѧ відбивають вплив п. Wincenty, запозиченого безпосередньо з латинської мови;
р. Вике́нтий, бр. Віке́нцій, др. Викентии, п. Wincenty, ч. Vincenc, слц. Vincent, болг. Вике́нти, слн. Vincenc(ij), стсл. Викєнтии, Викентъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти
Віке́нт
Віке́нтій
(1627)
Вѧнценць
Вѧценьць
Вѧцнець
(1433)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| Віке́нцій | білоруська |
| Вике́нти | болгарська |
| Βικέντιος | візантійсько-грецька |
| Викентии | давньоруська |
| Vincentius | латинська |
| Wincenty | польська |
| Wincenty | польська |
| věkъ | праслов’янська |
| Вике́нтий | російська |
| Vincent | словацька |
| Vincenc(ij) | словенська |
| Викєнтии | старослов’янська |
| вік | українська |
| Vincenc | чеська |
| vincens «перемагаючий» | ? |
| vinco «перемагаю» | ? |
Ві́ктор
віз.-гр. Βίκτωρ, Ούικτωρία (?) походять від лат. Victor, Victōria, утворених на основі іменників victor «переможець», victoria «перемога», пов’язаних з дієсловом vinco «перемагаю», спорідненим з псл. ѵěkъ, укр. вік (див.)·;
через старослов’янську мову запозичено з грецької;
р. болг. Ви́ктор, Викто́рия, бр. Ві́ктар, Вікто́рыя, п. Wiktor, Wiktoria, ч. слц. Victor, слн. Viktor, Viktorija, стсл. Викторъ, Виктории;
Фонетичні та словотвірні варіанти
Ви́ктір
Ви́ктор
Витько́
Ви́тя
Ви́хтір
Вікто́рія
Вікторъ
(1627)
Вітько́
Ві́тя
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| Ві́ктар | білоруська |
| Ви́ктор | болгарська |
| Βίκτωρ | візантійсько-грецька |
| Victor | латинська |
| Wiktor | польська |
| ѵěkъ | праслов’янська |
| Ви́ктор | російська |
| Victor | словацька |
| Viktor | словенська |
| Викторъ | старослов’янська |
| вік | українська |
| Викто́рия | українська |
| Вікто́рыя | українська |
| Victor | чеська |
| Ούικτωρία (?) | ? |
| Victōria | ? |
| victor «переможець» | ? |
| victoria «перемога» | ? |
| vinco «перемагаю» | ? |
де́б'я «ледве»
запозичення із східнороманських мов;
рум. deabiá, молд. [деабе] «тс.» утворені з прийменника de «з, від», що походить від лат. dē «тс.», та прислівника abiá «ледве» (молд. абя «тс.»), що зводиться до лат. ad vix «тс.», яке складається з прийменника ad «до» і прислівника vix «ледве, майже», пов’язаного, ймовірно, з vinco «перемагаю», спорідненим з лит. viekas «сила, життя», псл. věkъ, укр. вік;
Фонетичні та словотвірні варіанти
дебля́
дібля́
«тс.; трохи»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| dē «тс.» | латинська |
| ad vix «тс.» | латинська |
| viekas «сила, життя» | литовська |
| деабе «тс.» | молдавська |
| věkъ | праслов’янська |
| deabiá | румунська |
| вік | українська |
| de «з, від» | ? |
| abiá «ледве» (молд. абя «тс.») | ? |
| ad «до» | ? |
| vix «ледве, майже» | ? |
| vinco «перемагаю» | ? |
збу́йвік «віджилий, дуже старий; дрібне або некоштовне майно»
результат видозміни деетимологізованої форми [збу́дь-вік] «віджилий, дуже старий» (власне, «який позбувся віку, відвікував»);
Фонетичні та словотвірні варіанти
збу́йвик
«старий, підтоптаний бугай»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| збу́дь- «віджилий, дуже старий» (власне, «який позбувся віку, відвікував») | ? |
| вік «віджилий, дуже старий» (власне, «який позбувся віку, відвікував») | ? |
споконві́ку
результат злиття прийменника з (‹псл. izъ) та іменників [покон] (‹псл. pokonъ) «початок» і вік (‹псл. věkъ);
р. испоко́н ве́ку (ве́ка, веко́в) «з давніх часів, здавна», бр. спако́н ве́ку (вяко́ў) «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
поконві́чний
споконві́к
споконвікі́в
споконві́чний
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| спако́н ве́ку «тс.» (вяко́ў) | білоруська |
| izъ | праслов’янська |
| pokonъ | праслов’янська |
| věkъ | праслов’янська |
| испоко́н ве́ку «з давніх часів, здавна» (ве́ка, веко́в) | російська |
| покон «початок» (‹псл. izъ)(‹псл. pokonъ) | українська |
| вік | українська |
ві́ко «кришка скрині, діжки, домовини; повіка»
не зовсім певні дальші зіставлення з лит. vókti «чистити, скупчувати, збирати, ховати» (Fraenkel 1272) або з дінд. vyā- «покривати» (Brückner 615– 616);
споріднене з лит. vókas «повіка», vóka «кришка», лтс. vâks «кришка» і, можливо, з алб. vétullë «брова» (з *vōklā);
псл. věka «кришка, повіка»;
р. ве́ко «повіка; луб’яна коробка, обичайка», бр. ве́ка «кришка», др. вѣко «повіка», п. wieko «кришка», ч. víko, слц. veko, вл. нл. wěko «тс.», слн. véka «повіка», стсл. вѣко «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
па́віко
«повіка»
павіча́йка
«тс.»
пові́ка
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| vétullë «брова» (з *vōklā) | албанська |
| ве́ка «кришка» | білоруська |
| wěko «тс.» | верхньолужицька |
| vyā- «покривати» | давньоіндійська |
| вѣко «повіка» | давньоруська |
| vâks «кришка» | латиська |
| vókti «чистити, скупчувати, збирати, ховати» | литовська |
| vókas «повіка» | литовська |
| wěko «тс.» | нижньолужицька |
| wieko «кришка» | польська |
| věka «кришка, повіка» | праслов’янська |
| ве́ко «повіка; луб’яна коробка, обичайка» | російська |
| veko | словацька |
| véka «повіка» | словенська |
| вѣко «тс.» | старослов’янська |
| víko | чеська |
| vóka «кришка» | ? |
ви́ка «Vicia sativa L.» (бот.)
лит. vìkis, лтс. vǐķi, прус, wiskis теж вважаються запозиченнями з німецької мови, але наявність у балтійських мовах незапозичених слів типу лтс. vīkne «вусик» дає певні підстави припустити автохтонність назви цієї рослини в балтійських (а можливо, і в слов’янських) мовах;
виводиться через польське посередництво від двн. wiсka, wiсcha, яке походить від лат. vicia «вика»;
остаточно не з’ясоване;
р. ви́ка, бр. ві́ка, п. wyka, ч. слц. vika, вл. woka, нл. wejka, wojka;
Фонетичні та словотвірні варіанти
виґа
вика
(XVIII ст.)
вичи́на
«стебло вики»
ві́ґа
ві́ка
вічи́ще
«місце, де була посіяна вика»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ві́ка | білоруська |
| woka | верхньолужицька |
| wiсka | давньоверхньонімецька |
| vicia «вика» | латинська |
| vǐķi | латиська |
| vīkne «вусик» | латиська |
| vìkis | литовська |
| wejka | нижньолужицька |
| wojka | нижньолужицька |
| wyka | польська |
| vika | словацька |
| vika | чеська |
| wiсcha | ? |
| ви́ка | ? |
обича́йка «обід сита, решета, бубна»
загальноприйнятої етимології не має;
пояснюється (Преобр. I 626–627; Фасмер III 99) як результат спрощення гіпотетичного др. *обвитъчайка, утвореного з об- і витъ «витий, плетений», з яким зіставляється р. [вича́] «корзина з пруття», [вича́нка] «човен з пруття»;
пов’язується також (Кравчук УМШ 1960/6, 61–62; Shevelov Hist. phonol. 435) з ві́ко, ві́чко або виводиться (Matzenauer LF 11, 335) з *объячайка від яче́йка (найменш переконливо);
р. обеча́йка, [обе́чка], бр. [абіча́йка], абе́чак «тс.» (з укр.);
Фонетичні та словотвірні варіанти
аб'є́чко
«тс.»
об'ї́чко
«тс.»
обеча́йка
«обичайка навколо млинових каменів»
обича́я
оби́чка
обі́чка
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| абіча́йка | білоруська |
| *обвитъчайка | давньоруська |
| вича́ «корзина з пруття» | російська |
| обеча́йка | російська |
| обе́чка | українська |
| абе́чак «тс.» (з укр.) | українська |
| об- і витъ «витий, плетений» | ? |
| вича́нка «човен з пруття» | ? |
| ві́ко | ? |
| ві́чко | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України