ВУДИЛА — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. *ǫdidlo «вудила»;

очевидно, пов’язане з *ǫda «вудка, всякий гачок», але конкретний характер семантичного зв’язку остаточно не визначений;

за основу приймається значення «гак» (Brückner 608) або значення «вставляти, вкладати» в дієслові ѵъ-děti, з яким пов’язуються і *ǫ-da i *ǫ-didlo з приіменною звуковою формою префікса ǫ-, що закономірно відповідає дієслівному префіксу ѵъ- (Machek ESJČ 666);

р. удила́, п. wędzidło, ч. слц. udidlo;

результат видозміни слова вуди́ла (зменш. вуди́льця), зближеного з основою дієслова води́ти;

іє. *uondh-/uendh«в’янути, сохнути, зникати»;

псл. *vǫditi «обкурювати, консервувати димом м’ясо, рибу, сир»;

споріднене з *vędnǫti «в’янути»;

зіставляється ще (Machek ESJČ 666) з ведро «сонячно», двн. swedan «палити помалу з великим димом»;

бр. вэ́ндзіць (з п.), п. wędzić, ч. uditi, uzenina, слц. údiť, слн. vodíti;

пор. іншу назву цього птаха риба́лка, а також р. рыболо́в, п. rybitw(a), rybołówka, [rybołówek, rybak] «тс.»;

складне слово, утворене, очевидно, з основ іменника вода́ і дієслова ву́дити;

отже, означає «водяний птах, що вудить (рибу)»;

зводиться також до іє. *uendh-/uondh«вити, гнути» (Skok III 535) або до іє. *ang-/ank- «гнути, гак» із заміною *ang- на *and- (›*ond-) (Мартынов Сл. и ие. аккомод. 68–69);

частина дослідників (Machek ESJČ 666; БЕР І 202) розчленовує на префікс *аn-, *оn- і корінь *dhē- «ставити, класти», в розумінні «гачок, на який насаджено якусь принаду»;

виводиться від давнішого *ǫkda‹*onk-da, спорідненого з дінд. aṅkáḥ «гачок», лат. uncus «зігнутий, гачкуватий», двн. angul (нвн. Angel) «вудка», с.-цсл. ѫкотъ «гак»;

первісно означало, мабуть, особливий спис із зазубреним вістрям для биття риби, потім цю назву перенесли і на рибальський гачок;

псл. *ǫda;

р. у́дочка, ст. уда́, бр. ву́да, др. уда, п. węda, ч. udice, слц. udica, вл. wuda, нл. huda, [wuda], болг. въ́дица, схв. удица, слн. ódica, стсл. ѫда;

похідне утворення від основи дієслова vędnǫti «в’янути», споріднене з ву́ди́ти «коптити, в’ялити», псл. *vǫditi;

зближення р. ветчина́ з ве́тхий «старий» на підставі паралельного вживання в давніших пам’ятках форм ветчины (ветшины] і свѣжины (Фасмер І 307) залишається непереконливим;

р. ветчина́;

результат видозміни деетимологізованої форми *свяднути, пов’язаної як запозичення чи як успадкована з праслов’янського періоду паралель з п. swędzić «виділяти кіптяву, чадити», спорідненим зі стсл. присвѧнѫти «присмалити», присмѫдити «висушити, пров’ялити», схв. заст. свуд «чад», сму́дити «обпалювати», ч. smoud «чад, кіптява», двн. swēdan «палити», а також з п. więdnąć «в’янути», wędzić «коптити» (м’ясо), укр. в’я́нути, ву́ди́ти «коптити»;