ВРАЖЕ — ЕТИМОЛОГІЯ

цсл. стсл, врагъ є прямим відповідником до др. ворогъ, укр. во́рог (див.);

запозичення з церковнослов’янської мови;

р. бр. діал. враг, др. врагъ;

думка про запозичення з германських мов (Machek ESJČ 698) малопереконлива;

іє. *urg-, що лежить в основі цих слів, означало, очевидно «переслідувати, кидати, мучити»;

споріднене з лит. vargas «горе, біда, злидні», vargti «терпіти», vérgas «раб», лтс. vargs «слабкий, марний, злиденний», vãrgt «сохнути, марніти», прус. wargs «лихий, злий», далі, можливо, з гот. wrikan «переслідувати», wraks «переслідувач», лат. urgeo «тисну, жену»;

псл. *vorgъ «ворог, лиходій», давніше, мабуть, «вигнанець, відкинутий», пов’язане чергуванням голосних з *v^ьṛgati «кидати»;

р. заст. і розм. во́рог, бр. во́раг, др. ворогъ, п. wróg «ворог; доля», ч. слц. vrah «убивця», вл. заст. wróh, болг. враг «ворог», м. враг «чорт, диявол; ворог; хитрун», схв. врȃг «чорт, диявол», слн. vrág «тс.», стсл. врагъ «ворог; диявол»;

існує також думка (Vaillant RÉS 35, 93–94; Machek ESJČ 699), що ворожи́ти означало первісно «кинути (жереб)» і пов’язане з псл. *vergti, укр. ве́рга́ти;

пов’язується у значенні «чаклувати, спричиняти чаклуванням зло ворогові» з *vorgъ «ворог, лиходій, зла сила, лихо» (Преобр. І 96– 97; Горяев 55; Mikkola WuS 2, 218);

загальноприйнятої етимології не має;

псл. *voržiti ‹ *vorgitei;

р. ворожи́ть,бр. варажы́ць, др. ворожити, п. wróżyć «ворожити», ч. vražiti «чаклувати», болг. вража́ «чаклую», м. вража «ворожу, чаклую», схв. врàжати «чаклувати», слн. vražíti «шкодити чаклуванням»;