ВОЛ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. ѵоlъ, слов’янський новотвір, похідний від псл. valjati «каструвати», пор. укр. [валя́ти] «каструвати коней», конова́л, [ва́лах] «кастрований баран», р. [вал] «кастрований бик»;

менш переконливі зближення із словом вели́кий (Meillet Études 242; Walde– Hofm. II 857) на протилежність дрібній худобі, пор. гр. μηλον «дрібна худоба» (укр. мали́й), з дієсловом вола́ти, п. wołać «волати, кликати, гукати», як бик з буча́ти (Младенов 75), із словами во́ло, ч. vole «воло» і н. wellen, schwellen «набрякати, набухати» (Machek ESJČ 703–704), з етнонімом воло́х, нібито віл – «волоська худоба» (Преобр. І 95) тощо;

р. бр. болг. м. вол, др. волъ, п. wół, ч. vůl, слц. vôl, вл. нл. wół, полаб. vål, схв. вȏ, слн. vòl, стcсл. волъ;

мало обґрунтоване зіставлення з чаг. aluk «одур; отупіння; розгубленість» (Корш, див. Преобр. I 648) або з особовим іменем [Олуфе́рий] від гр.Ἐλευϑέριος (Ляпунов RSl 13, 70);

виводиться також від [о́глух] «дурень», яке пов’язують з глухи́й (Bern. I 308; Преобр. I 129);

можливо, походить від *во́лух, букв. «волячий пастух», пов’язаного з віл, р. вол (подібно до ко́нюх від кінь, р. конь);

не зовсім ясне;

р. о́лух «тс.»;

псл. *volo, *volje;

споріднене, очевидно, з нвн. schwellen «пухнути», двн. днн. дангл. swellan, дфриз. swella «тс.»;

іє. *(s)uel- «надиматися, пухнути»;

менш імовірні припущення про зв’язок з псл. ѵоlъ «віл» (Brückner 630) або з р. волды́рь (Меркулова Этимология 1967, 168–169; Ильинский ИОРЯС 23/1, 174–175);

р. ст. воль «опух, пухлина», бр. валлё «пташине воло», п. wól, wole, ч. vole, слц. hrvol’ «пташине воло; зоб (у людини)», схв. вȏља (вȏљка) «тс.»;

похідне утворення від во́ло;

пор. н. Taubenkropf «дутень» (букв. «голубине воло»), р. волдырник «дутень»;

назва зумовлена роздутою формою чашечки рослини;

птах названий так за видовжені пера на волі;

суфіксальне утворення від во́ло, [во́лє];

неясне;

може бути результатом якоїсь особової форми дієслова voliti «воліти, хотіти», як хоч виникло з хо́чеш (від хоті́ти);

могло бути також утворене з займенникових елементів vo – того самого, що і в укр. [а-во́] «ось», р. во-т, а-во-сь, та le– того самого, що і в укр. a-ле, ле-м, п. le-cz;

у такому разі розділове значення «або – або» розвинулось у цієї вказівної за походженням частки при її повторенні так само, як і у вказівної частки то – – то;

др. воле (частка) «ось; ану», воле – воле «або – або», стсл. волѥ «ану, ось, і от, чи не, хіба не»;