БУРЛАЧИТИ — ЕТИМОЛОГІЯ

загальноприйнятої етимології не має;

частиною дослідників (Москаленко УІЛ 39; Шанский ЭСРЯ І 2, 233; Соболевский РФВ 65, 402) пов’язується з р. *бурло «крикун, галаслива людина», укр. бурлі́й, [бурла́ Я] «тс.», р. [бурла́н] «тс., забіяка; холостяк», укр. [бурло́] «лайка, нарікання», похідними від звуконаслідувального псл. *bur-;

при цьому припускається такий розвиток значень: «крикун, шумлива людина» – «забіяка; холостяк» – «бродяга, заробітчанин, бурлак»;

менш переконливе пов’язання слов’янських слів через гіпотетичні тат. ст. *бурлак «той, хто крутить линву або вірьовку», *бургалак «тс.» з тюрк. *bur«вертіти, крутити» (Дмитриев 557; Татищев І 205; Sadn. – Aitz. VWb. І 471);

сумнівні також спроби пов’язати ці слова з гіпотетичним *burjag (із зміною суфікса під впливом татарської чи волзькобулгарської мови), що зводиться через дісл. *būringar, *buri (прізвище карлика), двн. giburian «відбуватись, бути належним», in bor(e) «вверх, вгору» тощо до іє. *bher«носити, приносити, піднімати» (Горяев 34; Ekblom ZfSlPh 10, 13–14; Jóhannesson 613), або з снн. bûrlach «селянство», bûrschap «(селянська) община; цивільне право» (Фасмер І 245–246);

рум. burlác, лит. burlõkas, лтс. burlāks, фін. purlakka, тат. аз. бурлак запозичені від східних слов’ян (Преобр. І 54; Bern. I 102; Fraenkel 66; Mühl.– Endz. І 358);

р. бурла́к «робітник на річкових суднах; заробітчанин; [буйна, брутальна людина, скандаліст]», [бурла́ка] «тс.; холостяк», ст. бурлакъ (1643), бр. болг. бурла́к, п. burłak «старовір, бродяга, здоров’як» (з укр.), ч. burlák «бурлак» (з р.), схв. бỳрлак (з р.);