БУРИТИ — ЕТИМОЛОГІЯ

[бурлиди́ти] «бурлити» Ж, [бурлува́тися] «тс.» Я, бурли́ти «бушувати, клекотати», [бурлі́ти] «тс.; підбурювати» Ж, бурува́ти «бурлити», [буря́ти] «руйнувати», [бу́ра] «вирування, бурління води; буря Ж», [бури́тель] «порушник» Ж, [бурла́] «крикун, підбурювач» Я, [бурлі́й] «тс.», [бурли́вість] «глумливість» Я, [бурло́] «сварка», [буру́н] «замет; снігопад з вітром, буран Л», [буруни́ще] «хуртовина, завірюха» Я, бу́ря, буре́мний, [бу́рий] «сердитий, насуплений» О, бурли́вий, бу́рни́й Г, Ж, бурло́м (текти) «з бурлінням» Я, [забу́ра] «сердита, роздратована людина» Ж, [забу́рний] «буян», [забуру́нний] «тс.», обу́рювати, обу́рення, обу́рливий, підбу́рювати, підбу́рник, підбу́рювач, підбу́рливий;

зіставлення з дінд. bhuráti «ворушиться, здригається, борсається» (Фасмер І 244, 250; Шанский ЭСРЯ І 2, 236–237; Преобр. І 55; Walde–Hofm. I 571) викликає заперечення;

споріднене з гр. φύρω «змішую, сплутую», лат. furo «бушую», дірл. búrach «риття землі», лтс. baũruôt «ревіти» (про биків), норв. būra «тс.», ос. burdæn «завірюха», снн. bore-lôs «безвітряний»;

псл. buriti ‹*bourītei, burja ‹ bouria;

р. бурли́ть «бурлити», [бу́рить] «тс.», бу́ря, бу́рный, бр. бурлі́ць, бу́ра, п. burzyć «непокоїти, турбувати», ч. bouřiti «бушувати; бунтувати», болг. [бури́ се] «збирається на бурю», бу́ря, схв. бу́рити се «сердитися», слн. búriti «бушувати (про бурю), біснуватися», búrkati «бити джерелом, клекотати»;

результат перерозкладу і деетимологізації псл. ob-oriti «обвалити, зруйнувати», яке складалося з префікса ob- «об-» і дієслова oriti «руйнувати», збереженого в болг. о́ря «розоряю», стсл. орити «спокушати», разорити «зруйнувати», съɴорити «обвалити», др. оритель «руйнівник», укр. розори́ти, ч. obořiti «обрушитись, напасти», схв. обòрити «знищувати, скидати» і спорідненого з лит. ardýti «розділяти», érdėti «розпорюватись», ìrti «тс., розпадатись», лтс. ārdît «розпорювати, руйнувати, розкидати», дінд. árdati «розпорошується, розчиняється», можливо, також хет. harra- «ламати, руйнувати, подрібнювати», лат. rārus «рідкий», псл. rědъkъ «тс.», укр. рідки́й (іє. *er-);

р. [бури́ть] «кидати, жбурляти, розкидати», [буря́ть] «тс.», бр. буры́ць «руйнувати, валити», п. burzyć «руйнувати», ст. borzyć «тс.», ч. bořiti «тс., ламати, зносити», слц. boriť «зносити, ламати»;

позбавлене підстав виведення (Scheludko 133) від рум. burá (молд. бура́) «моросити»;

мабуть, пов’язане з бу́рити¹, бу́ря і далі, можливо, з лит. biaũrinti «валяти, плямити, бруднити», biauróti «тс.», bіáurioja «дощить безперервно»;

р. [бу́ри́ть] «лити безладно; мочитися», бр. [бу́ры́ць] «тс.», схв. бу́рити «дзюрити, витікати»;

нвн. Bóhrer «свердло», гол. boor, шв. borr «тс.» споріднені з свн. born «свердлити», двн. днн. borōn, дангл. borian, дісл. bora «тс.», гр. φάρω «колю, розколюю», φαρόω «орю», лат. forāre «свердлити», сірл. bern «розколина, ущелина», вірм. beran, лит. burnà «розкриття, отвір, проліт; рот», алб. brimë «дірка, отвір; пролом», дінд. bhṛṇati «поранити, пошкодити», псл. *borti «бороти», можливо, також укр. [боре́ць] «воронка», борть;

запозичення з німецької або голландської мови;

р. бр. бур, р. бури́ть, нл. bur;

українські форми можуть бути зіставлені також з бо́рсатися;

очевидно, споріднене з р. [бырь] «вир, вихор», [быpúmь] «текти швидко, з шумом», [бы́ркать] вкидати», вл. byrać «метати», нл. byrąs «тс.», які можуть розглядатися як пов’язані чергуванням голосних з основою слів бу́ря, бу́рити;

менш імовірне припущення про зв’язок з бурли́ти, бу́рити, бу́ркати (Лопатин ЭИРЯ II 144);

псл. *bul(j)-, bъl-, звуконаслідувальне утворення, мабуть, споріднене з *bьl-k-, *ble-k-, до яких зводяться белькота́ти, блекота́ти, бле́кіт тощо, і *bьl-t-, *bъl-t-, з якими пов’язані бо́вта́ти, бовть;

р. буль, бульк, бу́лькать, бр. бу́лькаць, п. bul-bul, bulkotać, ч. blkotati «булькати» (про струмок тощо), болг. бълбу́кам «дзюрчати, шуміти», бълбо́ля «тс.; бурмотіти»;

очевидно, префіксальне утворення від дієслова *бурикати, що могло виникнути внаслідок контамінації слів бу́рити¹ та ни́ка́ти (див.);

звуконаслідувально-зображальне утворення (Ильинский ИОРЯС 20/4, 181);

другий компонент пов’язаний або вторинно зближений зі словом бу́ря або [бу́рити] «руйнувати», бр. буры́ць «тс.»;

р. шуру́м-буру́м, бр. шуру́м-буру́м, [шу́ром-бу́ром] (присл.) «догори ногами, у найбільшому безладді», [шуры-буры] «сильний вітер, буря», п. (рідк.) szur-bur «ні те ні се; нісенітниця»;

очевидно, експресивне утворення, що виникло на основі слова [бу́рити] «руйнувати, нищити», ускладненого експресивним префіксом че(н)-;

сумнівною є думка (Bezzenberger BB 26, 188) про зв’язок з бу́ря;

пор. лит. burkúoti «воркувати», burkti «муркотіти», лтс. burkstêt «гуркотіти; базікати, невиразно говорити»;

очевидно, споріднене з псл. bъr-, відображеним у п. ст. barczeć «шуміти», ч. brkati (заст.) «летіти (про птахів), бриніти (при польоті)», ст. brčeti «летіти», слц. bŕkať «пурхати, злітати», вл. borkaty «буркотливий», bórčeć «бурчати, гудіти, дзижчати», bórčawa «буркотуха», нл. barkaś «бурчати», barcas «тс.; гудіти, дзижчати (про колесо); гарчати», barkotaś «ремствувати, нарікати; гарчати, бурчати; дзижчати, гудіти», bórkotaś «тс.», barcawa «м’ясна муха», болг. бъркам «шуміти, бушувати» (про море), м. брчи «дзижчить, гуде, шумить», схв. брчак «шум хвиль»;

псл. *bur- звуконаслідувального походжен-. ня;

р. бу́ркать «бурчати», бурча́ть, бр. бу́ркаць «буркати», бурча́ць «тс., рикати; бурчати», п. burkotać, burczeć «тс.», ч. burcovati «шуміти, стукати» (про поросят), нл. [burcas] «бурчати», схв. бỳркē «струменем»;

запозичення з голландської мови;

гол. boer «селянин, землероб», пов’язане з bóuwen «обробляти [землю]», споріднене з двн. būr «житло», gibūro «селянин», гот. bauan «мешкати», дангл. būan «тс.», нвн. Báuer «селянин», báuen «будувати, обробляти», дінд. bhumī «земля», лат. fuī «був, став», псл. byti, укр. бу́ти;

р. бр. бур, п. Bur, ч. слц. Búr, схв. бури (мн.), слн. Búri «тс.»;

неясне;

не зовсім ясне;

можливо, пов’язане з бу́рий (див.);

очевидно, запозичення з тюркських мов;

ног. кум. бузав «теля», аз. бузов «теля до шести місяців», каз. бұзау «теля», тат. бозау, башк. бызау «тс.», тур. buzağı «тс.; молоді слони, носороги, жирафи», чаг. buzağu «тс.», можливо, пов’язані з тюрк. буз/боз «сірий, темний», монг. бур/бор «тс.» (пор. як. боруоску «теля з потемнілою шерстю; теля після п’яти місяців», боруор «темніти»);

у формах [бу́зи́мок, бу́зімок] простежується вплив з боку укр. зима́, на́зи́мок «однорічне теля», [на́зімок] «тс.»;

р. [бузави́к] «бичок від одного до двох років», [бузаво́к, бу́зевок, буз] «тс.», [бу́зевка] «однорічна телиця», [бузник] «однорічний баран», м. [бузе] «теля»;

розглядається також (Шанский ЭСРЯ І 2, 236; Младенов 50) як похідне від основи bur-, паралельної основі byl- (укр. били́на);

неясне;

можливо, споріднене з бу́йний (початкове значення – «рослина, що буйно росте»);

діалектна форма [бу́йрян], очевидно, є результатом пізнішої метатези народноетимологічного характеру, що пов’язує слово з бу́йний і може вказувати на ймовірність їх первісного зв’язку;

зіставляється також (Потебня РФВ 4, 189) з пирі́й, лит. pūraĩ «озима пшениця», гр. πυρός «пшениця»;

Нікольський (ФЗ 1893/5–6, 67) вважає бур’я́н запозиченим через татарську мову перським словом, що буквально означає «жарений, спалений», перен. «все, що спалюється»;

припускається запозичення з тюркських мов (ЭССЯ 3, 99–100);

Преображенський (І 57) вважає бур’я́н переоформленням свн. baldrian, з лат. valeriana;

Фасмер (І 249) пов’язує з р. бури́ть «розкидати» (ці рослини буйно розростаються);

р. Бурья́н, бр. бур’я́н, п. burzan (з укр.), ч. buřan (з рос.), buřeň (з слц.), слц. burina, болг. бу́рен, м. бурјан, схв. бу́рјан «бузина»;

очевидно, результат контамінації слів [го́в՛ бур] «вир» і ковба́ня (див.);