БУКИ — ЕТИМОЛОГІЯ

полаб. bükvoi, очевидно, пов’язане з свн. bôk, bûk «книжка», днн. bôk «тс.» і, можливо, незалежне від південнопраслов’янських форм (Lehr-Spławiński Zapoż. 279, 309; Lehr-Spławiński–Pol. 61; Knutsson GL 53; Stender-Petersen ZfSlPh 13, 249);

пізньопсл. (пд.) *buky «літера», bukъѵі «письмо»;

запозичення з германських мов;

гот. bōka (‹*bōkō) «буква», bōkōs (мн.) «письмо, книжка, документ, грамота», двн. buoh «книжка», дісл. bōk, bøkr (мн.) «книжка» пов’язані з назвою бука в германських мовах (гот. bōka, дісл. bōk, двн. buohha і т. д.– на букових дощечках або паличках у германців накреслювались письмена, один з видів рунічних знаків);

р. бу́ква, др. буква «літера; (мн.) письмена, письмо», букъвь, букы «тс.», п. bukwa «алфавіт, азбука», ч. bukva «літера» (з рос.), слц. bukvica, нл. bukwica «тс.», полаб. bükvoi (наз.-зн. в. мн.) «книжки», болг. м. бу́ква «літера, письмо», схв. бук «тс.», буква «літера», буквица «буквар, азбука», слн. заст. búkvě (мн.) «книжка», стсл. боукъви (мн. жін. р.), боукъве (род. в.) «літера», *боукы (наз. в. одн.);

неясне;

можливо, походить з якоїсь старої читанки (граматики), де з навчальною метою добиралися слова з тією самою початковою літерою, не пов’язані між собою значенням;

звідси вживання цієї групи слів на позначення нісенітниці;

про саме таке походження свідчить перше слово буки (назва літери б);

останнім часом висунуто припущення про зв’язок псл. *bukъ з докласичним балканським (лідійським) bauko «червоний», boko «тс.» (Будимир ВЯ 1958/2, 50; ЗФФУБ 1952 II 264–265; Сл. филология II 112) або з невідомими формами праіндоєвропейського субстрату (Machek LP II 146, 154, 156–158; Rudnicki BPTJ 15, 127–134);

географія слов’янських слів виключає можливість запозичення з днн. buk, boke «бук», яке пропонувалось (Knutsson GL 53–54);

сюди ж, мабуть, і гр. φάγεĩv «їсти», вірм. bucanem «годую, харчую», boic «харчування, їжа», псл. bogъ «бог», укр. бог;

герм. *bōkō «бук», *bōkaz, *bōks «тс.» (гот. bōka «літера», bōkōs «книга, грамота», дісл. bōk «бук», днн. bôka, bokia, двн. buohha, дангл. bōc-trēo, bōc «тс.»), споріднені з лат. fāgus «дуб», гр. φηγός (дор. φᾱγός) «тс.» (власне, «дерево з їстівними плодами»), гал. bāgos, іє. *bhāgós«бук»;

більшість дослідників вважає праслов’янські форми запозиченнями з германських мов;

можливо, найдавнішим є псл. *buky, род. в. *bukъve, що потім змінилось у *bukъ за аналогією до інших назв дерев типу klenъ, ѵęzъ, grabъ, dǫbъ;

важко навіть реконструювати праслов’янські форми;

переконливої етимології не має;

р. бр. болг. м. бук, п. ч. слц. вл. нл. buk, полаб. bauk, boik, схв. bȕk, буква «бук», слн. búkev, búkva «тс.»;

очевидно, похідне від псл. buk-, buč- «ревти, шуміти»;

р. [бук] «ковбаня під млиновим колесом», [бу́калище, бу́чало, бу́чило] «тс.; прірва; вир; глибока яма з водою», [бу́ча] «бистрина; глибінь у річці», бр. [бук, бу́ка] «тс.», болг. [бу́ка] «жолоб (млиновий)», м. бука «тс.; [шум, галас]», бучало «водоспад», схв. бук «тс., вир, бурління»;

з української мови походить молд. буха́й «бик», рум. buhái «тс.» ;

менш імовірне безпосереднє пов’язання укр. буга́й з турецькими формами (Scheludko 128);

тат. [буга] «бик», тур. boğa, чаг. boγa, аз. ккалп. буға, узб. уйг. бука, дтюрк. buqa «тс.», кирг. бугу «самець оленя» є звуконаслідувальними утвореннями, спорідненими з монг. bugu «тс.», бух(а) «бик»;

мабуть, давньоруське запозичення з тюркських мов;

р. діал. ст. бр. буга́й, п. buhaj (XVII ст.), bugaj (обидва з укр.);

менш переконливе пов’язання р. бука́шка безпосередню з вигуком бу (Зеленин РФВ 54, 119; Фасмер І 235–236);

виведення укр. [бука́шка] від [бука́та] «кусок, скибка», [бука́тка] «тс.» (Crânjală 226) помилкове;

р. бука́шка «комашка», [бука́ра, бука́тка] «тс.», [бу́ка] «комаха, що дзижчить; вова (дит.); мурмило, відлюдько; староста, начальник», як і бр. [бу́ка] «комашка», п. bąk (очевидно, із вторинною назалізацією первісного u) «овід, ґедзь, Tabanus bovinus», ч. [buk, bunk], нл. ст. buk «тс.», пов’язане, мабуть, із звуконаслідувальним бук «глухий звук, гул, гудіння», спорідненим з укр. [бу́кати] «кричати, ухати; ревти, мукати (про водяного бугая)»;

очевидно, запозичення з російської мови;

припускається також (Skok І 183) походження (через форму основи bokv-) від лат. bāca «ягода»;

очевидно, псл. *bukъvica, пов’язане з назвою бук (через зовнішню схожість листків буквиці з листям бука);

р. бу́квица «тс.», бр. [бу́квіца] «тс.; первоцвіт», п. bukwica «Betonica», bukwa, ч. bukvice, ст. bukvicě, bukva, bukovice, слц. bukvica, нл. bukwica «тс.», болг. [бу́ковица] «подорожник, Plantago major L.», [бу́квица] «тс.», м. буковец «червоний перець», схв. буквица «Betonica», бȍквица, слн. [bȗkvica] «тс.»;

пов’язане з бук¹;

зяблики часто зустрічаються в молодих букових лісах, живляться ядрами букових горіхів;

неясне за своєю семантичною структурою складне утворення з основ іменників бук (бот.) «Fagus L.» і ді́рка (зяблики зустрічаються часто в молодих букових лісах, живляться ядрами букових горіхів);

можливо, пов’язане з [буча́віти] «трухнути», [буті́ти] «тс.» або з бук;

не зовсім ясне;

зіставляється (ЭССЯ 3, 74) з болг. заст. Бу́ч’явыи «шершавий, нечоса», [бу́чав] «кошлатий», схв. bȕćav «тс.»;

пов’язане зі [свид] «свидина»;

назва зумовлена особливою міцністю свидинового дерева;

щодо семантичного зв’язку пор. бук «ломака», [бу́чок] «палка» – бук «вид дерева»;

дубок «ціпок», дуби́на–дуб;

ч. [svidyj] «твердий, тугий»;