БУЙНИЙ — ЕТИМОЛОГІЯ

не зовсім ясний у генетичному плані варіант основи бу́йний;

можливо, є залишком давнього чергування ou:ū в цій основі (пор. кий: кую з *kūj-; *kouj-);

р.буй «цвинтар, пустир біля церкви», др. боуи «цвинтар»;

неясне;

можливо, пов’язане з бу́йний, буя́ти, др. буй «сильний, сміливий»;

менш переконливе пов’язання з шв. ст. bó «житло», дісл. bú «тс.» (Фасмер І 234; Hellqvist 85);

рум. bucátă (молд. бука́тэ) «шматок, грудка, клапоть, скибка, штука» походить від лат. *buccata, пов’язаного з bucca «надута щока; (вульг.) рот; шматок (у роті)», що зводиться до іє. *bu- «надувати, роздувати; пухнути, набрякати», можливо, того самого, від якого походять і псл. bujь «нерозумний; сміливий, сильний», укр. бу́йний, буя́ти;

давнє запозичення з східнороманських мов;

р. [бука́та] «хлібина, булка», [бука́тка] «чорний хліб; кусок, скибка; кусок м’яса; бурлацька пайка; хліб(ина)», бр. [бука́та] «булка», [бука́тка] «спечений хліб», п. ст. bukat «шматок, кусок, штука»;

непереконливе і виведення з пн.-тюрк. *bulav(a), полов, bulav «дрючок, ломака» (Москаленко УІЛ 31; Sławski JP 1954/2, 134; Горяев 33; Zajączkowski SO 50; SW I 233; Mikl. EW 417; TEI I 268);

менш імовірне припущення про зв’язок слов’янських слів (через германські форми) з лат. bulla «пухир; опуклість; набалдашник, шишка» (Преобр. І 52);

очевидно, похідне з суфіксом -ava (-аѵъ) від псл. *bul-a «ґуля, набалдашник», пов’язаного з псл. *bul-(j) «пузир, пухир; ґуля, жовно; куля, брила, грудка», укр. бу́лька;

до того ж індоєвропейського кореня належать бу́лка «хліб», бу́йний;

р. бр. булава́, бр. булаве́шка «набалдашник», р.-цсл. блава «жезл», п. buława (жезл як символ влади), ст. «дрюк», ч. слц. bulava «булава», нл. bulawa «куля, кегля, кружало», болг. була́ва, схв. слн. buláva;

Нікольський (ФЗ 1893/5–6, 67) вважає бур’я́н запозиченим через татарську мову перським словом, що буквально означає «жарений, спалений», перен. «все, що спалюється»;

припускається запозичення з тюркських мов (ЭССЯ 3, 99–100);

неясне;

можливо, споріднене з бу́йний (початкове значення – «рослина, що буйно росте»);

діалектна форма [бу́йрян], очевидно, є результатом пізнішої метатези народноетимологічного характеру, що пов’язує слово з бу́йний і може вказувати на ймовірність їх первісного зв’язку;

зіставляється також (Потебня РФВ 4, 189) з пирі́й, лит. pūraĩ «озима пшениця», гр. πυρός «пшениця»;

Фасмер (І 249) пов’язує з р. бури́ть «розкидати» (ці рослини буйно розростаються);

розглядається також (Шанский ЭСРЯ І 2, 236; Младенов 50) як похідне від основи bur-, паралельної основі byl- (укр. били́на);

Преображенський (І 57) вважає бур’я́н переоформленням свн. baldrian, з лат. valeriana;

р. Бурья́н, бр. бур’я́н, п. burzan (з укр.), ч. buřan (з рос.), buřeň (з слц.), слц. burina, болг. бу́рен, м. бурјан, схв. бу́рјан «бузина»;

псл. buš-‹*busj-‹*bousj-, очевидно, похідне від того самого іє. *bhou-/*bhū-, від якого походить і псл. bujь, bys(t)rь, укр. бу́йний, би́стрий, бу́хати (про вогонь, воду);

р. бушева́ть, бр. бушава́ць, п. buszować «плюндрувати, гасати» (з укр.), слн. búšiti «бухати (про вогонь)»;

псл. bujati, bujƅ‹*bouj-, очевидно, похідні від того самого іє. bhou-/*bhū-, що й псл. bystrь, укр. бистрий, бути, бушувати та ін;

споріднене з дінд. bhuyān «великий, сильний», двн. buro-lang «дуже довгий», лит. būrỹs «велика кількість», лтс. bûra «велика купа»;

пов’язання з тюрк. bujumak «рости», büjük «великий» (Mikl. TEI I 268; EW 24) вважається сумнівним;

р. [буя́ть] «розростатись», бу́йный, бр. буя́ць «буйно рости», буйны́, др. буяти, буи «дурний, дикий, зухвалий, сильний», п. bujać «гойдатись, літати; сваволити», bujny «родючий, буйний», ч. bújeti «швидко й густо рости», bujný, слц. bújáť«буянити», bujnieť «буйно рости», bujný, вл. bujić «буйно рости», болг. буя́ «тс.», бу́ен, м. буи «буйно розростатись», бујат «буйний, пишний», схв. бỳјати «буйно рости; підніматись (про воду)», бŷјан, бŷjни, слн. bujíca «буйний потік», стсл. сбоугати «збожеволіти; втратити смак», боуи «дикий, дурний»;