БРЯКНУТИ — ЕТИМОЛОГІЯ

зіставляється також (Sadn.– Aitz. VWb. I 184; Brückner 44–45) з бря́кнути «задзвеніти» (як брю́згнути «набрякати» з р. брюзжа́ть «бурчати», брюзга́, п. brzmieć «бриніти» з nabrzmieć «набрякнути»);

споріднене з лит. brìnkstu, brinkti «набрякати, набухати», brankà «набухання», дісл. bringa «груди», дангл. bring-ádl «хвороба легенів», ісл. bríngr «горб», які виводяться з іє. *bhren«виступати (вперед), випинатися; край, виступ»;

псл. *bręk-;

р. бря́кнуть, бр. бра́кнуць, [бря́клый] «мокрий, насичений вологою», п. nabrzękać «набрякати», болг. [бре́квам] «сердитися, вибухати, набухати, пухнути, швидко, раптово текти, вирувати, клекотати», м. брекне «пухне, набухає», слн. zabrékniti «набрякнути»;

очевидно, похідне від тієї самої основи, що й бря́кнути «розбухати»;

словотворчі стосунки між обома формами не зовсім ясні;

сюди ж (з іншим ступенем вокалізму) р. [брюк] «жук», ч. brouk, вл. нл. bruk «хрущ» (псл. *brǫk-);

споріднене з давніми звуконаслідувальними утвореннями лит. brìnkterėti «грюкнутися», brìnkt (виг.) «бах, бух», briñkt «тс.», дінд. bhrṅgaḥ, bhrṅgā «велика чорна бджола»;

псл. *bręk- (*bren-k- або *brin-k-);

р. бряк, бря́кать, бр. [бряк] (про падіння), [бра́каць] «бренькати; падати», др. брякнути «дзижчати, гудіти», п. brzęk «дзенькіт, брязкіт; дзижчання, гудіння», brzęczeć «дзенькати, брязкати (про метал або скло); дзижчати, гудіти, бриніти (про комах)», brzęknąć, brząknąć «тс.», ч. ст. břěčěti «звучати, гриміти», нл. brjakaś«гриміти», brjëkaś «тс.», полаб. brącĕ «гуде», brącaikə «варган», болг. бре́цам «ревти (про бика); звучати (про волинку); [дражнити, бурчати]», м. бреца «дражнить, ображає, допікає; жартує; глузує; докоряє, дорікає», схв.брêк «звук, дзвін», брȅка «крик, шум», брȅцати (бре́цати) «дзвеніти, звучати» (про дзвони), бре́чати «тс.», брȅцати се «кричати (на когонебудь)», стсл. брѧцаɴиѥ «звук струнного інструмента», р.-цсл. брѧцати «брязкати», брѧчати «дзижчати, гудіти»;

очевидно, результат перерозкладу й скорочення форми бря́кнути на власне українському ґрунті;