БЛУКАЧ — ЕТИМОЛОГІЯ

блука́ти

псл. blǫkati, яке вважається вторинним утворенням від blǫditi, зумовленим, можливо, впливом Іǫkъ, oblǫkъ;
паралельне до лит. blañkti «бліднути», лтс. blañkstît «піти вбік», blañkstîtiês «тинятись, ледарювати» (пор. лит. blandùs «мутний, темний», лтс. bluodîtiês «блукати», відповідні до сл. blǫditi);
Ільїнський (PF 11, 190) вважає результатом перерозкладу дієслова ob-lǫkati (п. ob-łąkać) «збити з дороги», в якому вбачає корінь Iǫk-, відповідний до укр. лук;
р. [блука́ть>, [блука́ла> «блукач», [блука́ш, блыку́н] «тс.», бр. блука́цца «блукати», п. błąkać się, ч. bloukati se, слц. blúkať sa «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти

блуґать
блука́вий
блукани́на
блука́нка «блукання»
блука́ч
блуква «вигін, пасовисько»
блукли́вий
Етимологічні відповідники

Слово Мова
блука́цца «блукати» білоруська
blañkstît «піти вбік» латиська
blañkti «бліднути» литовська
błąkać się польська
blǫkati праслов’янська
блука́ть російська
blúkať sa «тс.» словацька
лук українська
блука́ла «блукач» українська
блука́ш українська
блыку́н «тс.» українська
bloukati se чеська
oblǫkъ ?
blañkstîtiês «тинятись, ледарювати» (пор. лит. blandùs «мутний, темний», лтс. bluodîtiês «блукати», відповідні до сл. blǫditi) ?
ob-łąkać «збити з дороги» ?
Iǫk- ?
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України