АР — ЕТИМОЛОГІЯ

фр. are «сто квадратних метрів» (міра землі, введена декретом республіки в 1795 р.) походить з лат. ārea «вільне місце, двір», утвореного від дієслова ārеrе «висушувати», спорідненого з дінд. asaḥ «попіл, пил», вірм. azazem «висушую», гот. azgo «попіл» і, можливо, укр. озни́ця «отвір для диму в даху»;

запозичення з французької мови;

р. бр. болг. м. ар, п. ч. вл. аr, слц. слн. ár, схв. ȃр;

скорочене позначення слова гекта́р за початковими літерами його складових частин гекто- і ар;

р. бр. га, ч. слц. ha;

можливо, пов’язане з тур. ар «вода»;

неясне;

первіснішим є ob, яке перед приголосними спростилося в о;

псл. о, ob, obь;

результат злиття двох (або й трьох) давніших прийменників: іє. *obhi, до якого зводяться дінд. abhí «до, через, з-», ав. aibī, aivi «тс.», дперс. abiy «до», лат. ob «до, перед, для, за», op- (в operio «закриваю», із op- і основи дієслова *u̯erio, спорідненого з лит. àtveriu «відкриваю», псл. *vorta, укр. ворота; oportet «треба, слід» із op-/ob- і основи дієслова *vortēre/vertere «обертатися», спорідненого з псл. *v^ьr̥těti, укр. верті́ти), та іє. *opi (*epi), що виступає в лит. apiẽ «про, навколо», арі-, арý-, ар- «о-, об-», лтс. ар «біля, навколо», дінд. арі «також, сюди, при, в», ав. аірі «також, до, в», гр. ἐπί, ἔπί «на», ὀπίσ(σ)ω «позаду, назад», іон. атт. ὄπίσϑε(ν) «за, позаду»;

з огляду на давнє значення «по обидва боки» псл. ob(ь) зіставляється також з псл. oba «обидва», лат. ambi- «навколо», гр. ἀμφί «тс., біля» (іє. *ambhi);

р. о, об, обо, бр. а, аб, аба, др. о, объ, п. о, ст. ob, ч. о, ob, слц. о, ob-, вл. wo, wob, нл. wo, wob, hob, болг. о, об, оби, м. об-, схв. о, ст. об, слн. о, ob, стсл. о, об;

очевидно, повʼязане з каба́н і утворене від частини основи цього слова суфіксом -ар за аналогією до форм типу свина́р, вівча́р;

запозичення з грецької мови;

гр. Ἄρειος «Ареїв, присвяченні Ареєві (богові війни в давніх греків)» звідки також «військовий, бойовий» походить від Ἄρης «бог війни», спорідненого з гр. ἀρή «біда, нещастя загибель», походження якого не з’ясовано;

виводиться також (Петровский 56) від гебр. ᾿ariē (᾿arī) «лев»;

р. А́рий, п. Ariusz, ч. Arius, болг. А́ри, схв. Ȃрије стсл. арии;

запозичення з західноєвропейських мов;

н. Epigóne, фр. épigones (мн.), англ. epigone походять від гр. ἐπίγονος «народжений пізніше, нащадок», пов’язаного з дієсловом ἐπίγνομαι, утвореним з префікса ἐπι«на-, по-», похідного від прислівника ἔπι, ἐπί «тс.», спорідненого з дінд. арі, ав. aipi, дперс. аріу, і дієслова γίγνομαι «родитися», пов’язаного з γένος «рід»;

р. эпиго́н, бр. эпіго́н, п. ч. вл. epigon, слц. слн. epigón, болг. епиго́н, схв. епùгōн;

запозичення з французької мови;

фр. couplet «куплет, строфа; (первісно) шарнірне з’єднання двох частин» (‹ фр. ст. coplet «сполучення двох частин») продовжує лат. cōpula «мотузок; з’єднання; словоскладання», утворене за допомогою префікса со«з-» від *аріо «зв’язую», спорідненого з дінд. āpnóti «досягає», ав. ара «він досяг», хет. ermi «беру»;

значення «куплет пісні» з’явилось у французькій мові під впливом пров. cobla «з’єднання (вірша); двовірш»;

р. бр. болг. м. купле́т, п. ч. слц. вл. kuplet, схв. куплēт, слн. kuplét;

через посередництво польської мови запозичено з німецької;

н. Máulaffe «мавпа» складається з основ іменників Maul «паща» (свн. mūl(е), двн. mula), спорідненого з дісл. mыБb дфриз. mula, дат. шв. mule, гот. *mūlō- «тс.», гр. μύλλω «стискати губи», норв. smaul(e) «рот», лтс. smaule «паща», і Affe «мавпа» (свн. affe, двн. affo), спорідненого з дісл. арі, дангл. ара, англ. аре «тс.»;

герм. apan неясного походження, можливо, давнє запозичення з слов’янських або кельтських мов (пор. др. опица, ч. opice, пкельт. abránas (ἀβράνας) «мавпа»);

спільного слова на означення мавпи в індоєвропейських мовах немає;

звук в в укр. ма́впа з’явився, можливо, за аналогією до слів вовк, жо́втий і под;

ф у формі малфа, поширеній на Закарпатті і в галицьких говорах, міг виникнути під впливом говорів німецьких колоністів;

бр. ма́лпа, п. małpa, [małupa], ст. maułpa, слц. [nalpa];