АПЕЛЮВАТИ — ЕТИМОЛОГІЯ
апелюва́ти
запозичення з латинської мови;
лат. appello «звертаюсь, називаю, апелюю» утворене з префікса ad- (›ap-) «до-, при-» і дієслова pello «б’ю, чіпаю, торкаюсь», спорідненого з гр. ἅπελλα «народні збори», лтс. plītiês (y plīties virsū «приставати до кого»);
р. апелли́ровать, бр. апелява́ць, п. вл. apelować, ч. apelovati, слц. apelovať, нл. apelowaś, болг. апели́рам, м. апели́ра, схв. апели́рати, àпеловати, слн. apelírati;
Фонетичні та словотвірні варіанти
апел
(л)яція (XVI--XVIII ст.)
апелевати
апелліовати
апеля́ція
аппеліовати
(XVI--XVII ст.)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| апелява́ць | білоруська |
| апели́рам | болгарська |
| apelować | верхньолужицька |
| ἅπελλα «народні збори» | грецька |
| appello «звертаюсь, називаю, апелюю» | латинська |
| plītiês (y plīties virsū «приставати до кого») | латиська |
| апели́ра | македонська |
| apelowaś | нижньолужицька |
| apelować | польська |
| апелли́ровать | російська |
| апели́рати | сербохорватська |
| apelovať | словацька |
| apelírati | словенська |
| àпеловати | українська |
| apelovati | чеська |
| ad- «до-, при-» (›ap-) | ? |
| pello «б’ю, чіпаю, торкаюсь» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України