АЗУ — ЕТИМОЛОГІЯ

аз

назва першої літери старослов’янського алфавіту, що походить від стсл. азъ «я», спорідненого з укр. я;
р. бр. болг. аз, стсл. азъ;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
аз білоруська
аз болгарська
аз російська
азъ ?

А́за

жіноче ім’я не цілком ясного походження, яке поширилося, очевидно, завдяки п’єсі М. Старицького «Циганка Аза», що є драматургічною переробкою повісті польського письменника Й. І. Крашевського «Chata za wsią» («Хата за селом»);
наявність у повісті значної кількості циганської лексики дозволяє припустити вживання цього імені в циган, можливо, запозиченого ними від тюркомовних народів, де воно існує як скорочена форма імені Муаззамар. mu‘āzzam «поважана, шановна») і Азатперс. azad «вільна»);
менш вірогідне припущення про проникнення імені через російську мову і запозичення його безпосередньо від тюркомовних народів, а також про його виникнення в російській мові як наслідку синтезу згаданого арабського й перського імен з чоловічим православним канонічним ім’ям Аза невідомого походження (Суперанская 84);
р. бр. Аза;
Етимологічні відповідники

Слово Мова
Аза білоруська
Старицького «Циганка Аза» македонська
Аза російська
Крашевського «Chata za wsią» («Хата за селом») ?
Крашевського «Chata za wsią» («Хата за селом») ?
Муаззамар. mu‘āzzam «поважана, шановна»)(з перс. azad «вільна») ?
Аза ?

я «особовий займенник 1-ї ос. одн.»

менш переконливі пояснення я, що виходять з аzъ як первісної праслов’янської форми, незрозумілої на тлі індоєвропейських фактів: гіпотези про існування паралельних іє. *eĝ(h)eom і [*ōg(h)om] (Ernout–Meillet 342; Walde–Hofm. I 395; Milewski SPAU 37, 10, 7), злиття *а і *ězъ (Bern. I 35; Brugmann Grundriss II 2, 382), де в *а вбачають підсилювальну частку типу дінд. ād (Zubatý LF 36, 345–346), вплив дієслівного закінчення 1-ї особи одн. -ō (Pedersen KZ 38, 317);
кінцеве іє. -om, звідки псл. -ъ, пояснюється антиципацією дієслівного закінчення (Machek ESJČ 213–214);
не має задовільного пояснення псл. а- при іє. е-;
не ясна причина відпадіння кінцевого -z (припускається вплив займенника ty);
azъ, таким чином, є вторинним діалектним утворенням, що виникло через відпадіння початкового j-;
зокрема, щодо появи j- найвірогідніше пояснення (Brückner 195–196; Sławski I 477–479), за яким псл. jazъ (‹ *ězъ) постало внаслідок прейотації ě ‹ ē, подовження якого пояснюється наголошуванням слова;
не всі деталі походження слова з’ясовані;
іє. *еg̑-/[еg̑h-], *еg̑o eme «ось я» (ЭССЯ 1, 100–102);
споріднене з лит. àš, ст. еš, прус. as, (рідк.) es, лтс. es, дінд. ahám, ав. azǝm, дперс. adam, вірм. es, гот. ik, двн. ih (нвн. ich), венет. еχо, гр. ἐγώ, лат. ego;
псл. аzъ/jazъ (‹ *jězъ ‹ *ězъ);
р. бр. я, др. язъ, я, п. ja, ст. jaz, ч. já, ст. jáz, слц. вл. нл. ja, полаб. jo (‹ *ja), joz (‹ *jazъ), болг. аз, [яз], м. jac, схв. jа̑, слн. jàz, [jâ], стсл. азъ, цсл. азъ;
Фонетичні та словотвірні варіанти

я́кати «занадто часто говорити про самого себе»
я́чество «безцеремонне висування свого я на перший план»
Етимологічні відповідники

Слово Мова
azǝm авестійська
я білоруська
аз болгарська
яз болгарська
ja верхньолужицька
es вірменська
ik готська
ἐγώ грецька
ih (нвн. ich) давньоверхньонімецька
ād давньоіндійська
ahám давньоіндійська
adam давньоперська
язъ давньоруська
я давньоруська
*eĝ(h)eom індоєвропейська
*ōg(h)om індоєвропейська
-om індоєвропейська
е- індоєвропейська
*еg̑-/[еg̑h-] індоєвропейська
*еg̑o eme «ось я» індоєвропейська
ego латинська
es латиська
àš литовська
еš (ст.) литовська
jac македонська
ja нижньолужицька
ich нововерхньонімецька
jo (‹ *ja), joz (‹ *jazъ) полабська
joz полабська
ja польська
jaz (ст.) польська
праслов’янська
а- праслов’янська
azъ праслов’янська
*ězъ праслов’янська
jazъ (‹ *ězъ) праслов’янська
аzъ/jazъ (‹ *jězъ ‹ *ězъ) праслов’янська
*jězъ праслов’янська
*ězъ праслов’янська
as прусська
es прусська
я російська
jа̑ сербохорватська
ja словацька
jàz словенська
словенська
азъ старослов’янська
азъ церковнослов’янська
чеська
jáz (ст.) чеська
еχо ?
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України