АВТЕНТИЧНИЙ — ЕТИМОЛОГІЯ
автенти́чний
безпосереднє запозичення з латинської мови;
лат. authenticus походить від гр. αὐϑεντικός, пов'язаного з αὐϑέντης «самовладний повелитель, безпосередній винуватець», утвореним із займенника αὐτός (› αὐϑ-) «сам» і форми *εν-της від дієслова ἁνύω «завершую», спорідненого з дінд. sanṓti «здобуває, виграє»;
р. аутенти́чный, автенти́чный, бр. аўтэнты́чны, п. autentyczny, ч. слц. autentický, вл. awtentiski, болг. автенти́чен, м. автентичен, схв. аутèнтичан, слн. avténtičen;
Фонетичні та словотвірні варіанти
авгпентыце
(1612)
автентикъ
(1618)
автентице
(1597)
автентичний
автентичнѣ
(XVII ст.)
автентычный
аутентичный
(1633)
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| аўтэнты́чны | білоруська |
| автенти́чен | болгарська |
| awtentiski | верхньолужицька |
| αὐϑεντικός | грецька |
| sanṓti «здобуває, виграє» | давньоіндійська |
| authenticus | латинська |
| автентичен | македонська |
| autentyczny | польська |
| аутенти́чный | російська |
| аутèнтичан | сербохорватська |
| autentický | словацька |
| avténtičen | словенська |
| автенти́чный | українська |
| autentický | чеська |
| αὐϑέντης «самовладний повелитель, безпосередній винуватець» | ? |
| ἁνύω «завершую» | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України