АВА — ЕТИМОЛОГІЯ

очевидно, запозичення з молдавської мови;

молд. а́вэ (рум. ávă) «невід» походить від тур. [av], крим.тат. aw «тс.», що зводиться до спільнотюркського кореня a:ķ «сітка, невід; полювання»;

болг. [а́ва] «тс.»;

очевидно, результат злиття вигуку *ав (au, мабуть, запозиченого з німецької мови, пор. нім. au) і вигуку а;

можливе також припущення про злиття вигуку а з відмерлим тепер вигуком *ва (пор. овва́ і ін.);

бр. [ава́й], п. ст. awa «ото», ч. au «ой», ст. ave «ох», вл. aw «ой», полаб. au «ох», схв. àвај «тс.»;

тур. avcı «мисливець, рибалка» є похідним від av «полювання; здобич»;

на українському ґрунті семантично зближується з а́ва «вид рибальської сітки»;

очевидно, видозмінене запозичення з турецької мови;

складне утворення з часток а і *во «от» (і вказівного займенника с. р. се) (Даль, 1880, І, 3);

менш переконливим є пояснення р. авось як результату злиття а і осе (Буслаев 157; Соболевский Лекции 95; Грот САН 1891, І 8; Фасмер І 59; Шанский ЭСРЯ І 1, ЗО) або а, ово і се (Zubatý LF 36, 112, 341; Горяев 1; Bern. I 21; Преобр. І 1; Sł. prasł. I 165);

р. аво́сь «можливо; от», бр. [аво́] «от», др. авосе «от», n. awo «от; можливо, адже», серб. ст. аво «ось, а ось», болг. ст. аво «от; раптом», схв. ст. avo «от»;

звуконаслідування, яке в окремих мовах могло виникати самостійно або під впливом сусідніх мов;

пор. лтс. aũ «тс.» (Mühl.– Endz. I 214);

п. au, awu, ou;