ТИНЯ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. tуnъ;

запозичення з германських мов;

дісл. tún «садиба, двір, сад», дангл. днн. tún «огорожа», двн. zūn «огорожа, паркан», нвн. Zaun «тс.» споріднені з ірл. -dunum «фортеця»;

висловлюється також думка (Мартынов Сл.-герм. взаимод. 145–153) про запозичення германських відповідників з праслов’янської мови, в якій псл. tynъ було пов’язане з tyti «густо рости» і первісно означало «густі зарості»;

р. бр. тын «тин», др. тынъ «огорожа, паркан; стіна», п. [tyn] «тин», ч. týn, слц. týnie, полаб. (vå)tåi̯n «тс.», схв. ти̏н «перегородка, внутрішня стінка», слн. tín «дощата перегородка», стсл. тынъ «перегородка»;

псл. tina ‹ *timna, пов’язане з *timy «болото, багно, твань», пор. р. [тиме́нье], др. тимѣно, тимѣниѥ, ч. ст. tymenec, temenec, вл. tymjo, нл. tyḿe, стсл. тимѣно, тимѣниѥ «тс.»;

далі зіставляється з гр. τĩλος «рідкий кал», двн. theisk «гній, кал, сміття», deisk «тс.», дангл. dínan «намокати», дісл. þíðа «відтавати, розтоплювати», þíðr «відталий» (Lidén IF 19, 356–357; Lidén Arm. St. 109; Persson Beitr. 463–464; Specht 21; Trautmann 323; Holthausen Awn. Wb. 315; Charpentier МО 13, 14), з гр. τέλμα «стояча вода, болото, багно», вірм. tilm «тс.» або гр. τĩφος «болото, багно» (Machek ESJČ 639), з дінд. stīmáḥ «нерухомий», stimitaḥ, timitaḥ «тс.», stíyā «стояча вода», styā́уаtē «замерзає, твердіє» (Ильинский РФВ 69, 22–23);

недостатньо обґрунтованим є пов’язання з псл. tьlěti «тліти» (Solmsen KZ 35, 478);

р. ти́на «твань, баговиння», [Confervae Ag.], бр. ці́на «твань, баговиння», др. тина «болото, багно, твань», ч. ст. tina, болг. ти́ня, м. тиња, стсл. тина «тс.»;