МІЛО — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. [*mělъkъ] «дрібненький», зменш. від [*mělъ] «дрібний», пов’язаного з mělъ «пісок»;

менш переконливе пов’язання (Фасмер II 596; Bern. II 48) безпосередньо з * melti «молоти» або зіставлення (Brückner 329; Trautmann 165; Bumělga RR I 464) з лит. maĩlius «мальки», máila «тс.», лтс. maĩle «дрібна риба»;

р. ме́лкий «дрібний», бр. [ме́лкі], п. miałki, слц. [melký] «тс.», слн. méi «дрібний пісок»;

запозичення з болгарської мови;

болг. Ми́ли́ца, як і схв. Ми́ли́ца, утворене від прикметника мил (схв. мȕо) «милий», можливо, як калька гр. Xάρɩς, Xαρὶτη (жіночі імена, букв. «краса, привабливість, ласка».– Вл. імена 143; Петровский 157; Илчев 334; Младенов 297; Успенский 620.– Див. ще ми́лий;

р. Ми́лица, бр. Шліца;

слов’янське власне ім’я, утворене з основ іменинна лю́ди і прикметника ми́лий;

висловлювалось припущення, що в східнослов’янських мовах є запозиченням з чеської або болгарської мови;

р. Людми́ла, бр. Людмі́ла, п. Ludmiła, ч. Lidmila, Ludmila, слц. L’udmila, болг. Людми́ла (з р.), схв. Људмила, слн. Ljudmila, стсл. Людьмила;