ЛУГА — ЕТИМОЛОГІЯ
ЗМІСТ
луг «гідроокис натрію, калію та інших металів; водний настій попелу для миття, прання»
псл. lugъ (luga) «розчин попелу для прання, миття», запозичене з давньоверхньонімецької мови;
двн. louga (свн. louge, нвн. Lauge) «тс.» походить від пгерм. *laugō, іє. *lou̯əkā́, похідного від іє. *lоu̯- «мити», до якого зводяться лат. lavo «мию», гр. λούω «тс.», вірм. loganam «купаюся», хет. laḫ(ḫ)u- «лити»;
розглядається також як пізніше запозичення з свн. louge або нвн. Lauge (Karłowicz SWO 356; Bern. I 744; Brückner 314; Фасмер II 527);
для східнослов’янських форм припускається посередництво польської (Sławski IV 297) або західнослов’янських мов (Фасмер II 527);
непереконливі спроби зведення слов’янських слів безпосередньо до пгерм. *lauga, *laugō (Stender-Petersen 249–252), гіпотеза про первісну спорідненість слов’янських і германських слів (Младенов 279; Міlewski RSl II 132) та припущення про зв’язок псл. lugъ з псл. luža «калюжа, болото» (Мартынов Сл.-герм. взаимод. 166–168);
р. луг, [лу́га] «розчин квасців для фарбування шкіри», бр. луг, [лух], п. нл. ług, ч. louh, слц. lúh, вл. łuh, полаб. läug, болг. луга́, схв. лу̑г, слн. lúg;
Фонетичні та словотвірні варіанти
ви́лугуваний
ви́лугувати
ви́лужити
вилужкованє
«промивка лугом»
лугови́на
«луг»
лу́жити
«обробляти лугом»
лу́жний
підлуго́вувати
«додавати лугу»
(хім.)
підлу́жити
підлу́жувати
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| луг | білоруська |
| лух | білоруська |
| луга́ | болгарська |
| łuh | верхньолужицька |
| loganam «купаюся» | вірменська |
| λούω «тс.» | грецька |
| louga «тс.» (свн. louge, нвн. Lauge) | давньоверхньонімецька |
| *lou̯əkā́ | індоєвропейська |
| *lоu̯- «мити» | індоєвропейська |
| lavo «мию» | латинська |
| ług | нижньолужицька |
| Lauge | нововерхньонімецька |
| Lauge | нововерхньонімецька |
| läug | полабська |
| ług | польська |
| *laugō | прагерманська |
| *lauga | прагерманська |
| *laugō | прагерманська |
| lugъ «розчин попелу для прання, миття» (luga) | праслов’янська |
| luga | праслов’янська |
| luga | праслов’янська |
| lugъ | праслов’янська |
| luža «калюжа, болото» | праслов’янська |
| луг | російська |
| лу́га «розчин квасців для фарбування шкіри» | російська |
| лу̑г | сербохорватська |
| louge | середньоверхньнімецька |
| louge | середньоверхньнімецька |
| lúh | словацька |
| lúg | словенська |
| laḫ(ḫ)u- «лити» | хетська |
| louh | чеська |
логува́тий «який має нарости над копитами» (вет.)(про коня)
псл. [ulogavъ] «каліка, кульгавий», похідне від [uloga] «каліцтво, захворювання кінцівок, куль гання», пов’язаного з ležati «лежати»;
п. łogawy «кульгавий (про коня), який має нарости над копитами», włogawy «тс.», болг. [ло́гав, уло́гав] «каліка, кульгавий; дрібний, малий, низький», [вло́гаф] «обважнілий, апатичний, незграбний», м. логав «каліка», улогав «тс.»;
Фонетичні та словотвірні варіанти
лу́ги
«шпат (хронічне запалення кісток ніг у коней)»
уло́ги
«тс.»
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| ло́гав | болгарська |
| уло́гав «каліка, кульгавий; дрібний, малий, низький» | болгарська |
| вло́гаф «обважнілий, апатичний, незграбний» | болгарська |
| логав «каліка» | македонська |
| улогав «тс.» | македонська |
| łogawy «кульгавий (про коня), який має нарости над копитами»«тс.» | польська |
| włogawy «кульгавий (про коня), який має нарости над копитами»«тс.» | польська |
| ulogavъ «каліка, кульгавий» | праслов’янська |
| uloga «каліцтво, захворювання кінцівок, куль гання» | праслов’янська |
| ležati «лежати» | праслов’янська |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України