ЗОЯ — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичення з грецької мови;

гр. Ζωή (жіноче ім’я) утворене на основі іменника ζωή «життя», пов’язаного з ζώω «живу», що зводиться до іє. *g^u̯i̯ō-, паралельного *g^u̯ii̯ō-, від якого походить гр. βίος «життя», псл. živъ, укр. живи́й;

р. бр. Зо́я, п. слц. Zoja, ч. Zoe, болг. Зои, Зо́я;

очевидно, споріднене з [зо́лок] «запалення, нарив, виразка, хвороба», далі з лит. žalà «шкода», лтс. zalba, zelba «тс.; пошкодження», дісл. galli «шкода; помилка» і, можливо, з псл. zъlъ «злий», укр. злий;

пов’язання р. назо́йливый з [зой] «крик» (Фасмер III 39; Желтов ФЗ 1875/3, 8) у семантичному відношенні малопереконливе;

вл. zelić без східнослов’янських відповідників зіставлялося (Шустер-Шевц Этимология 1970, 89) з р. [га́литься] «глузувати», бр. [га́ліць] «підганяти, понукати», п. [gałuszyć] «бушувати»;

р. [дозоли́ть] «досадити», [назо́лить] «досаждати, засмучувати», [назо́ла] «сум, туга, досада, прикрість», [назо́л] «тс.», [назольник, назо́льный, назо́листый, назо́ловатый], назо́йливый (‹*назольливый), бр. назаля́ць «надокучати», вл. zelić «голосно лаятися», zazelić do zemje «проклясти»;

пов’язується з зя́яти, зіва́ти (Фасмер II 103; Преобр. І 252; Mikl. EW 203; Persson Вeitr. 119);

українські дієслівні форми можуть бути витлумачені і як префіксальні утворення від о́йкати, о́йкнути «кричати ой», аналогічні до скри́кнути, звересну́ти, звереща́ти;

р. [зой] «галас, крик; відлуння; сварка, бійка», [зо́ить] «голосно кричати, бушувати», п. [zojk];