ЕВИ — ЕТИМОЛОГІЯ

псл. *(h)evo, перший член якого є вказівною часткою *(h)e індоєвропейського походження (пор. лат. e-qui-dem «можливо», гр. εκείνος «той», дінд. a-sáu «той», ав. hau «цей»), яка, очевидно, походить від займенника (Мельничук Структ. слов, реч. 210–211; Bern. I 260);

другий член *-vo, *-v- пов’язаний з укр. [обо];

існує також припущення про зв’язок слова з давніми підсилювальними частками займенникового походження (Ильинский Сложи, местоим. 120–126; Otrębski SO 12, 284);

в українських говорах, можливо, є запозиченням з польської і словацької мов;

р. beo, п. [hew] «от», [hewo, naw] «тс.», ч. мор. [hev (hevaj)] «тут», слц. [hev], вл. hew, нл. hewi, схв. ево «тс.», стсл. ѢЕО;

через церковнослов’янську мову запозичено в давньоруську з грецької;

гр. Εὔα, Εὔγα походить від давньоєврейського біблійного імені Hauuá, пов’язаного з ḥaḽḽā «жива» і утвореного від основи ḥāṷắ-ḥāḽā «він жив», спорідненої з арам.сір. ḥayá, ар. ḥáyyā «тс.», гебр. ḥayyῑm «життя», арам. ḥayyῑn, ḥayyḗ, ар. ḥayắ^h «тс.»;

р. бр. болг. Éва, п. ч. нл. Eva, слц. Eva, Jeva, схв. Јȅва, Јевга, Ева, слн. Eva, стсл. Євъга, Ѥүга, Ѥвъга, Євга, Єүа, Єүга;

псл. jei, утворене з займенникової основи *(j)e, наявної в р. е́ва «он», болг. е «ось», схв. ê «он», гр. ἐκεῐ «там», лат. ессе «ось», та індоєвропейської вказівної частки *ῑ, якій відповідає дінд. ав. ῑ (енклітична підсилювальна частка);

р. др. болг. ей, схв. éja (стверджувальна частка), стсл. єй, ѥй;