ВРУ — ЕТИМОЛОГІЯ
ворю́га «злодій»
очевидно, запозичене з російської мови не раніше XVI ст;
р. вор, воря́га зіставляється з вру, врать, пов’язаним, можливо, з псл. *vьrati «плести» з дальшим розвитком семантики «плести – говорити дурниці»;
пор. і р. воровско́й «облудний, злодійський»;
порівнювання з п. wór «мішок» (Брандт РФВ 25, 214) непереконливе;
малоймовірне припущення про запозичення цього слова з уйг. оуrу «злодій», тур. oğru «шахрай, негідник» (Gombocz 109) або з фін. varas «злодій» (Mikkola Berühr. 104);
Фонетичні та словотвірні варіанти
вір
«тс.»
вор
«злодій»
вори́ця
«злодійка»
воровкува́йтий
воря́га
«злодій, шахрай Я, Пі; ворог Ж»
воря́к
Етимологічні відповідники
| Слово | Мова |
| wór «мішок» | польська |
| *vьrati «плести» | праслов’янська |
| вор | російська |
| воровско́й «облудний, злодійський» | російська |
| oğru «шахрай, негідник» | турецька |
| оуrу «злодій» | уйгурська |
| varas «злодій» | фінська |
| воря́га | ? |
| вру | ? |
| врать | ? |
| семантики «плести -- говорити дурниці» | ? |
| і | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України