ZIEHEN — ЕТИМОЛОГІЯ

очевидно, утворене на основі нім. zucken «здригатися, сіпатися», що пов’язується з ziehen «тягти»;

через посередництво польської мови запозичено з німецької;

свн. (незасвідчене) *lannzug утворене з основ іменників свн. lanne «ланцюг» і zug (zuc) «ряд, низка», пов’язаного з дієсловом ziehen (‹двн. ziohan «тс.»), спорідненим з лат. dūco «веду, тягну»;

р. [ла́нцу́г], бр. ланцу́г, п. łańcuch, ст. łancuch, łańcug, [łajcuch, lańcuch, lejcuch, leńcoch, leńcuch, lencuch, łyńcuch], ч. ст. слц. lancuch;

запозичене з німецької мови, можливо, через посередництво польської;

н. Zeug «матерія, тканина; приладдя; дурниці» пов’язане із ziehen «тягти», до якого зводиться також н. Zug «рух; потяг»;

п. cajg «бавовняна тканина, товста й міцна, вживана на робочий одяг», ч. cajk «бавовняна тканина», слц. cajg, cajch «тс.»;

запозичення з польської мови;

п. cybant «тс.» походить від н. Ziehband «тс.», що є складним словом, утвореним з основи дієслова ziehen «тягти» та іменника Band «стрічка, тасьма, зав’язка»;

н. Ziehklinge «цикля, столярна гладилка» є складним словом, утвореним з основ дієслова ziehen «тягти» та іменника Klinge «клинок, лезо»;

видозмінене запозичення з німецької мови (пор. ближче до першоджерела р. ци́клинка «цикля»);

р. ци́кля, бр. цы́кля, п. cyklin(g)a, болг. ци́кла «цикля»;

не зовсім ясне;

можливо, пов’язане з н. zucken «(конвульсивно) здригатися», спорідненим із ziehen «тягти»;

до цу́ґи «як слід», [цу́ґлі] «тс.», [цу́ґлі] «вудила», цугови́й, цу́гом, ст. цугли;

запозичене з німецької мови, можливо, через посередництво польської;

н. Zug «рух; перехід; потяг; тяга; ковток» пов’язане з ziehen «тягти», спорідненим із свн. zіеhen, двн. ziohan, днн. tiohan, снн. tēn, снідерл. tien, дфриз. tiā, дангл. tēon, англ. [tee], гот. tiuhan «тягти», що зводяться до герм. *deuk- «тс.», порівнюваного з скімр. dygaf «тягну», лат. dūcō «веду», гр. δαιδύσσομαι (› *δαιδυϰι̯ομαι) «тягну, волочу»;

р. бр. цуг, п. cug, схв. цу̑г;

звуконаслідувальне утворення, подібне до р. цук «різкий ривок поводами», цука́ть «поганяти коня різкими ривками поводів», бр. [цу́каць] «цькувати», ч. cuk «смик», cukat «смикати», слц. cukat’ «тс.», які пов’язують з н. Zuck «раптовий рух», zucken «робити несподіваний рух», що є, можливо, звуконаслідувально-експресивними утвореннями від ziehen «тягти»;

схв. цу̏ки «вигук, яким відганяють собак»;