OH — ЕТИМОЛОГІЯ
о (вигук, вказівна частка)
псл. о, очевидно, тотожне із займенниковим елементом, збереженим у сполучниках ože, укр. [ож] «що», оli, др. оли «аж», укр. [оби];
зіставляється з вигуками гр. ὠ, ὤ, лат. ō, ōh, дінд. ā, дірл. ā, а, гот. ō, двн. ôwê, свн. ô, нвн. oh, лит. õ, які виявляють відсутню в слов’янських мовах довготу;
пор. більш відповідні до слов’янської звукової форми лит. à «ах», лтс. а (оклична частка), гр. ὄ (вигук);
р. др. болг. м. о, бр. а, о, п. слц. вл. нл. слн. о, ч. ó, о, схв. о̑ (вигук), о̏ (частка), стсл. о, w;
Фонетичні та словотвірні варіанти
во
«ось»
о-
(вказівна частка)
Етимологічні відповідники
Слово | Мова |
а | білоруська |
о | болгарська |
о | верхньолужицька |
ō | готська |
ὠ | грецька |
ὄ (вигук) | грецька |
ôwê | давньоверхньонімецька |
ā | давньоіндійська |
ā | давньоірландська |
оли «аж» | давньоруська |
о | давньоруська |
ō | латинська |
а (оклична частка) | латиська |
õ | литовська |
à «ах» | литовська |
о | македонська |
о | нижньолужицька |
oh | нововерхньонімецька |
о | польська |
о | праслов’янська |
о | російська |
о̑ (вигук) | сербохорватська |
ô | середньоверхньнімецька |
о | словацька |
о | словенська |
о | старослов’янська |
w | старослов’янська |
ож «що» | українська |
оби | українська |
о | українська |
о | українська |
о̏ (частка) | українська |
ó | чеська |
ὤ | ? |
ōh | ? |
більш | ? |
Етимологічний словник української мови Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України