AT — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичено з французької мови двома шляхами: через польську і російську мови;

фр. aventure походить від слат. *adventura «те, що має відбутись», пов’язаного з лат. advenīre «відбуватись, траплятись», утвореним з префікса ad«до-, при-», спорідненого з гот. дісл. днн. at «до, при, на», і дієслова venīre «приходити», очевидно, спорідненого з гр. βαίνω «іду», дінд. gámati «іде», гот. qiman «приходити», нвн. kommen «тс.»;

р. болг. авантю́ра, бр. м. схв. аванту́ра, п. awantura, ч. avantura, avantýra, слц. слн. avantúra;

очевидно, складне утворення з частки а і вказівного елемента тъ, пов’язаного з займенником той;

р. діал. бр. am (виг.) «а; ну його; ну й нехай», др. атъ «хай», п. at «а, е»;

нім. Atavísmus утворено з основи лат. atavus «батько прадіда або прабаби», що складається з префікса at«понад це», спорідненого з дінд. ati«понад, проти», лит. at- «назад, від-», псл. ot-(ъ), укр. від, і avus «дід», спорідненого з дірл. (h)aue «племінник», псл. ujь, укр. вуй;

запозичення з німецької мови;

р. атави́зм, бр. атаві́зм, п. вл. atawizm, ч. atavismus, слц. atavizmus, болг. атави́зъм, м. атави́зам, схв. атавùзам, слн. аtavízem;

споріднене з лит. at-, префіксом, що означає рух від чого і до чого, також ata-, ati-, лтс. at-, прус. at-, et-, гот. id-, двн. it-, ita- «но-, до-», ірл. aith-, aid- «по-, від-», дінд. áti, ав. aiti- «через, пере-», лат. at «але», et «i», гр. ἔτι «ще, все ще», фріг. ἐτι;

псл. otъ‹*ot зводиться до прислівника іє. *ati, *eti «через що; назовні; звідки»;

оді-;

усі форми з псл. otъ, форми з -д виникли за аналогією до над, під (под), пе́ред;

р. от, ото, бр. ад, др. отъ, п. ч. od, ode, слц. od, odo, вл. wot, wote, нл. wot, болг. м. од, схв. од, ода, слн. od, стсл, отъ;

псл. (j)ešče;

достовірної етимології не має;

зводиться до іє. *etsku̯e/edsku̯e, де *ed вказівний займенник, *ku̯e післяйменник «і», елемент -s- є інфіксом у первісному сполученні *ed ku̯e (ЭССЯ 6, 32–33);

пов’язується з дінд. áččhā «до, напроти», гр. ἔστε «до, поки», лат. ūsque «аж до; безперервно, постійно» (Machek ESJČ 224; Uhlenbeck 4; Младенов 406; Соболевский ЖМНП 1886, 146; Mеillet MSL 9, 375);

виводиться також з псл. *et-če (*etsče) (‹ іє. *etqe/etsqe), зіставлюваного з лат. atque, ав. atča «і, і притому, а також» (Потебня AfSlPh III 376; Преобр. І 219; Bern. I 454; Mеillet Åtudes 155, IF Anz. 21, 85), з іє. *adsqe, де значення «до» відображене в лат. ad «до», дірл. ad, гот. дісл. at, двн. aӡ «тс.» (Bern. I 454);

зіставляється з ос. æstæj (‹ *ašča ‹ *ačča ‹ *atča);

псл. (j)ešče пояснюється також (Vaillant RES 25, 104–105) як праслов’янське утворення, що виникло з *(j)est-je, форми с. р. одн. дієприкметника від дієслова (j)est, byti з первісним значенням «справжнє»;

р. ещё, бр. яшчэ́, [ішчэ́], др. еще, още, п. jeszcze, ч. ještě, слц. ešte, вл. hišće, (розм.) šće, нл. hyšći, полаб. jist, болг. о́ще, [е́шче], м. уште, схв. jо̏ш, jо̏шт(е), слн. šè, [šče, ešče], стсл. ѥштє;