AS — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичено з французької мови, можливо, через польську;

фр. as, asse «пілот-винищувач; майстер спорту» розвинулося з картярського as «туз» (найвища карта, що побиває всі інші), а це значення пішло від певного терміна гри в кості, що зводиться до лат. ās (род. в. assis «монета, грошова одиниця», слова неясного походження, можливо, запозиченого з етруської мови.– CIC 70; Гухман ВKР І 224–225; Крысин BKP V 81–82; Brückner 7; Sł. wyr. obcych 50; Dauzat 51; Walde–Hofm. I 71; Boisacq I 50; Klein 111–112;

р. бр. болг. м. ас, п. as «туз; досвідчений спеціаліст», ч. слц. eso, схв. ȁs, слн. ás;

гол. potas «поташ» є складним словом, утвореним з pot «горщик, казанок, кухоль; банка», що походить від фр. pot «горщик» і, далі, нар.-лат. pōt(t)us «келих», етимологію якого не з’ясовано, та as «попіл», спорідненого з нвн. Asche, вірм. ačiun «тс.», дінд. ā́saḥ «тс., пил», лат. ārēre «горіти»;

виникнення його пояснюється тим, що первісно поташ видобувався виварюванням попелу в горщику;

отже, буквальне значення слова «горшковий попіл»;

можливо, за посередництвом нвн. Pottasche «тс.» запозичене з голландської мови;

р. болг. пота́ш, бр. пата́ш, п. potas, ч. слц. potaš, вл. potaša, м. поташа, схв. по̀таша;

менш переконливі пояснення я, що виходять з аzъ як первісної праслов’янської форми, незрозумілої на тлі індоєвропейських фактів: гіпотези про існування паралельних іє. *eĝ(h)eom і [*ōg(h)om] (Ernout–Meillet 342; Walde–Hofm. I 395; Milewski SPAU 37, 10, 7), злиття *а і *ězъ (Bern. I 35; Brugmann Grundriss II 2, 382), де в *а вбачають підсилювальну частку типу дінд. ād (Zubatý LF 36, 345–346), вплив дієслівного закінчення 1-ї особи одн. -ō (Pedersen KZ 38, 317);

кінцеве іє. -om, звідки псл. -ъ, пояснюється антиципацією дієслівного закінчення (Machek ESJČ 213–214);

не має задовільного пояснення псл. а- при іє. е-;

не ясна причина відпадіння кінцевого -z (припускається вплив займенника ty);

azъ, таким чином, є вторинним діалектним утворенням, що виникло через відпадіння початкового j-;

зокрема, щодо появи j- найвірогідніше пояснення (Brückner 195–196; Sławski I 477–479), за яким псл. jazъ (‹ *ězъ) постало внаслідок прейотації ě ‹ ē, подовження якого пояснюється наголошуванням слова;

не всі деталі походження слова з’ясовані;

іє. *еg̑-/[еg̑h-], *еg̑o eme «ось я» (ЭССЯ 1, 100–102);

споріднене з лит. àš, ст. еš, прус. as, (рідк.) es, лтс. es, дінд. ahám, ав. azǝm, дперс. adam, вірм. es, гот. ik, двн. ih (нвн. ich), венет. еχо, гр. ἐγώ, лат. ego;

псл. аzъ/jazъ (‹ *jězъ ‹ *ězъ);

р. бр. я, др. язъ, я, п. ja, ст. jaz, ч. já, ст. jáz, слц. вл. нл. ja, полаб. jo (‹ *ja), joz (‹ *jazъ), болг. аз, [яз], м. jac, схв. jа̑, слн. jàz, [jâ], стсл. азъ, цсл. азъ;