AL — ЕТИМОЛОГІЯ

запозичення з голландської мови;

гол. abrikoos через французьку і іспанську чи португальську мови (фр. abricot, ст. aubercot, ісп. albercoque, albaricoque, порт. albricoque) прийшло з арабської;

ар. al barqōk утворилося з сгр. πραικόκκιον (πραικόκια), яке походить від лат. praecox (praecoquus) «скороспілий», утвореного з префікса prae- «перед-, наперед», спорідненого з гр. παραί «до, перед, поряд», укр. при, і основи дієслова coquo «варю, кип’ячу», спорідненого з псл. *pekti, укр. пекти́;

варіант [априко́за] зайшов через польську і німецьку мови (нвн. Aprikose);

р. абрико́с, бр. абрыко́с, п. aprykoza, вл. aprikoza;

оформлене слов’янським суфіксом запозичення з тюркських мов;

пор. тур. alır «візьме, відніме», кипч. алгыр «спритний, хижий», уйг. al «хитрощі, обман», які зводяться до спільнотюркського кореня ал- «брати»;

менш імовірне з огляду на поширеність слова у східних російських говорах припущення (Matzenauer LF 7, 2) про зв’язок з англ. allure «спокуca», allurer «спокусник»;

р. [алы́рник, алы́рщик, алыр (а), алырить];

запозичення з тюркських мов;

виводиться від не зовсім ясного тюрк. alty «шість» (Шипова 30–31; Богородицкий ОКРГ 352) або від тюрк. altyn «золото; золота монета» з дтюрк. altun «золото», утвореного з al «червоний» і tun (‹ton) «мідь» (Шанский ЭСРЯ І 1, 81; Фасмер І 72–73; Sadn.–Aitz. VWb. I 18; Севортян 142–143);

р. бр. алты́н, др. алтынъ, п. ałtyn, болг. алтъ́н «золота монета», м. алтан, схв. àлтāн «тс.»;

гот. ulbandus «верблюд» через грецьке посередництво (гр. ἐλέφας, ἐλέφαντος, «слон») прийшло з східних мов, де грецькому ἐλ відповідає артикль ар. al, або хам. eḷu «слон», a έφας представлене в єг. āb(u) «слон, слонова кістка», звідки й дінд. íbhaḥ «слон», лат. ebur «слонова кістка»;

запозичення з готської мови, зближене за народною етимологією з ѵеlь «великий» і blǫdb «блуд», blǫditi «блудити»;

псл. *velьbǫdъ‹vъlbǫdъ;

р. верблю́д, бр. Вярблю́д, др. вельбудъ, вельблудъ, п. wielbłąd, ч. velbloud, слц. vel’blúd, вл. wjelbłud, слн. velblód, стсл. вельбѫдъ, вельблоудъ;

запозичення з молдавської або румунської мови;

молд. лэу́тэ «лютня», рум. lӑútӑ «тс.» через посередництво турецької або новогрецької мови (тур. lâvta, нгр. λα(γ)оũτο «тс.», пор. також алб. Lahúlë, нім. Láute «тс.») запозичено з арабської;

ар. al-ʽūd «тс.» складається з артикля al i іменника ʽūd «дерево»;

болг. ла́ута «музичний інструмент, схожий на гітару», схв. лѐут «музичний інструмент, подібний до тамбура»;

ймовірно, запозичення з тюркських мов, пор. тур. al «червоний, рум’яний; рожевий», крим.-тат. al «ясно-рожевий», тат. кипч. каз. чаг. уйг. al «червоний, яскраво-червоний, ясно-червоний»;