СПОВНЕНУ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: гарячий на руку

Правильніше: сповнений завзяття

Правильніше: сповнений самоповаги; упевнений у собі

Правильніше: відчувати крила за плечима

Звичайно це слово вимагає після себе додатка в родовому відмінку. «Ми часто забуваємо про тишу в фільмі… І є тиша споглядання і сповнена високої поезії тиша мислення… це — не просто відсутність слова, а такий розвиток усієї дії спектаклю, що дає змогу використати паузу як яскравий засіб художнього вираження». (О. Довженко.) Сполучення слова сповнений з додатком здебільшого передає моральний стан людини, емоції. «Йому двадцять два роки, він сповнений сили і впевненості». (М. Трублаїні.) «І кожен рух його був сповнений поваги». (М. Рильський.) «І сказав один юнак, сповнений завзяття…» (П. Воронько.) «Тоді звилась полум'яна, гучна мелодія, горда і буйна, сповнена болю і розпачу, що збудила всі струни». (Леся Українка.)

Липнева ніч в огні над нами,
тривоги сповнений перон…
(В. Сосюра.)

Проте коли слово сповнений виступає з іменниками не абстрактного, а конкретного значення, що здебільшого властиве слову наповнений, то трапляється, що воно керує, як і наповнений (див. вище), додатком в орудному відмінку: «Вся хатина сповнена сонцем». (М. Коцюбинський.)

І гнів, як пожежа, шумує у жилах,
як грозами сповнений сад…
(В. Сосюра.)

Отже, в сучасній літературній мові слово сповнений здебільшого сполучається зі словами, що виражають моральний стан, емоції, і керує родовим відмінком; наповнений частіше сполучається із словами, що мають фізичне значення, і керує орудним відмінком.

Сповнений здебільшого сполучається зі словами абстрактного значення, що виражають моральний стан, емоції людини, та керує родовим відмінком. «І кожен рух його був сповнений поваги» (Максим Рильський); «Тоді звилась полум'яна, гучна мелодія, горда і буйна, сповнена болю і розпачу, що збудила всі струни» (Леся Українка).
Наповнений частіше поєднується з лексемами, які передають фізичне значення, і вимагає після себе додатка в орудному відмінку. «Пахнуть черешні, наповнені соком і глеєм» (Кость Герасименко); «У склянці, наповненій аж по сам край свіжою водою, стояли вони (рожі)» (Ольга Кобилянська).