СКИДАЛАСЬ — СЛОВОВЖИВАННЯ
ЗМІСТ
це схоже більше на брехню, ніж на правду
Правильніше:
це більше на брехню скидається, ніж на правду; це, може, й правда, та щербата (щербатенька)
Мова – не калька: словник української мови
не йде ні в яке порівняння з кимось
Правильніше:
тінню не скидається на когось
Мова – не калька: словник української мови
Нагадувати і бути схожим
Замініть дієслово нагадувати, якщо мовиться про схожість між людьми, предметами, явищами тощо, на: бути схожим на (кого, що), бути подібним до (кого, чого), скидатися на (кого, що).
НЕ РЕКОМЕНДОВАНО | РЕКОМЕНДОВАНО |
---|---|
Він нагадує батька. | Він схожий на батька. |
Ця ситуація нагадує минулорічний візит до Києва. | Ця ситуація подібна до минулорічного візиту до Києва. |
АЛЕ:
нагадувати — робити нагадування.
Він нагадав мені, що завтра збори.
Нагадувати, скидатися, бути схожим, бути подібним
Великого навантаження часом надають молоді письменники й журналісти дієслову нагадувати, поширюючи його значеннєві функції: «Низенький, білобровий, з невеликим, як кулачок, обличчям, Ілько Голубчик нагадував тепер настовбурченого горобця»; «В цей час скеля нагадує давню, як дума, вежу»; «Видзвонювала по камінню вода, нагадуючи дзвінкий дитячий лемент».
Наша класика й народне мовлення вживали дієслова нагадувати тільки в розумінні «відтворювати в пам'яті», а не «створювати в уяві образ», як це зроблено в наведених сучасних фразах: «Смерті сподіваюсь, а ридаю, мов дитина, як я нагадаю Катерину» (Т. Шевченко); «Нагадаєш же мені, щоб я не забула, що мати веліли» (Словник Б. Грінченка). Якщо треба було висловитися, що зовнішній вигляд чогось створює в уяві певний образ, тоді українські класики й народне мовлення шукали інших слів: «На вершині й ворона скидається на орла» (приказка); «А дитяточко, нівроку йому, гарненьке; на неї трохи скинулося, а трохи на батька» (Панас Мирний); «Вона була схожа на Нимидору» (І. Нечуй-Левицький); «Ой, як же ви подібні до мого покійного брата!» (з живих уст).
З уваги до наших мовних традицій авторам наведених на початку фраз треба було написати: «Ілько Голубчик був тепер подібний до настовбурченого горобця»; «Скеля скидається на давню, як дума, вежу»; «Видзвонювала по камінню вода, подібна (чи схожа) на дзвінкий дитячий лемент» (або: «Подібно до дзвінкого дитячого лементу, видзвонювала по камінню вода»).
Наша класика й народне мовлення вживали дієслова нагадувати тільки в розумінні «відтворювати в пам'яті», а не «створювати в уяві образ», як це зроблено в наведених сучасних фразах: «Смерті сподіваюсь, а ридаю, мов дитина, як я нагадаю Катерину» (Т. Шевченко); «Нагадаєш же мені, щоб я не забула, що мати веліли» (Словник Б. Грінченка). Якщо треба було висловитися, що зовнішній вигляд чогось створює в уяві певний образ, тоді українські класики й народне мовлення шукали інших слів: «На вершині й ворона скидається на орла» (приказка); «А дитяточко, нівроку йому, гарненьке; на неї трохи скинулося, а трохи на батька» (Панас Мирний); «Вона була схожа на Нимидору» (І. Нечуй-Левицький); «Ой, як же ви подібні до мого покійного брата!» (з живих уст).
З уваги до наших мовних традицій авторам наведених на початку фраз треба було написати: «Ілько Голубчик був тепер подібний до настовбурченого горобця»; «Скеля скидається на давню, як дума, вежу»; «Видзвонювала по камінню вода, подібна (чи схожа) на дзвінкий дитячий лемент» (або: «Подібно до дзвінкого дитячого лементу, видзвонювала по камінню вода»).