ПАГОРБОМ — СЛОВОВЖИВАННЯ

«Володимирська гірка» — бачимо напис при вході на Володимирську гору в Києві; «З Володимирської гірки видно Поділ, Дніпро-Славутич з чудовими київськими пляжами й далекі задніпрянські простори», — читаємо в сучасному нарисі. Але чому там і там написано гірка, а не гора? Невже вона — набагато менша за інші гори, що на них розкинулась наша українська столиця, — за Батиєву, Старокиївську, Щекавицьку? Ні, не менша, отож нема причини називати її зменшеним іменником. В українській мові слово гірка має не так зменшене, як пестливе значення: «Пахло березовими бруньками, шуміла повідь та дзюрчали струмочки з кожної гірки» (Марко Вовчок). Узвишшя, менші за гору, звуться по-українському горб («Вирубала дрючок та стала на горбі». — Казка), пагорбок, пагорб, пагорок («По зелених пагорбках паслися вівці». — П. Панч). Високі Дніпрові схили здавна звуться на Україні горами:
Якби взять
І всю мізерію з собою,
Дідами крадене добро,
Тоді оставсь би сиротою
З святими горами Дніпро.
Т. Шевченко
Називав горою І. Нечуй-Левицький у своїх творах Володимирову гору, та й у народі кажуть: «Як зійдете від Лаври на Хрещатик, то побачите Володимирову гору». Тим-то треба вважати, що слушно написано в книжці «Київ. Провідник»: «Володимирова гора».

Правильніше: Пісок утворює пагорби, які називаються дюнами