НАСМІХАТИСЯ — СЛОВОВЖИВАННЯ

Правильніше: жартувати (насміхатися, глузувати, кепкувати) з кого; на глузи брати кого; смішки з кого робити

Правильніше: брати когось на кпини

Правильніше: насміхатися (глузувати, глумитися, кепкувати, кпити) з кого; на сміх (на глузи, на глум, на кпини) брати (підіймати, здіймати) кого; сміхи збивати з кого

Замініть нехарактерну для української мови конструкцію насміхатися на стилістично кращий варіант: насміхати (з когось, чогось).

Хлопець надовго виїжджав з міста. І от він повернувся, зайшов до себе в гуртожиток. Друзі радо зустрічали його, тиснули руку, обнімали і... кепкували. Так розповідав журналіст у радіопередачі. Щось не віриться, щоб приятелі при цьому глузували й насміхалися, адже саме таке значення має дієслово кепкувати. Скоріш, вони жартували, а кореспондент, який негаразд знав мову, і зморозив казна-що.
Часто дієслово збиткуватися вживають із додатком у родовому відмінку і прийменником з (збиткуватися з хлопця) замість додатка в орудному відмінку та прийменника над (збиткуватися над хлопцем). «Ще мало ти на світі пожив, щоб збиткуватися над господарями» (Михайло Стельмах).
Очевидно, неправильно застосовується це слово під впливом його синонімів – знущатися, глумитися, глузувати, які в літературній мові переважно виступають із додатком у родовому відмінку і прийменником з (знущатися, глумитися, глузувати – з кого?).

На сторінках наших газет, журналів, ба навіть у художніх творах і перекладах часто не розрізняють слів посмішка й усмішка, уважаючи їх за абсолютні синоніми, наприклад: «На обличчях усіх присутніх сяяли радісні посмішки»; «Він глузливо всміхнувся».
Особливо вподобали слово посмішка деякі перекладачі художньої літератури, майже забувши в своїх перекладах слово усмішка.
Чи таки справді ці слова — абсолютні синоніми, чи між ними є якась значеннєва різниця? Подивімось, як користувались цими словами наша класика й народна мова: «Нехай мати усміхнеться, заплакана мати» (Т. Шевченко); «Я вам з того світа, любі, усміхнуся» (Т. Шевченко); «До смерті не забуду його погляду, його усмішки» (О. Стороженко); «Де той погляд молодецький, де той усміх веселий?» (Марко Вовчок); «Нічого, нічого, ні вітру буйного, ні усміху з неба, нічого не треба» (М. Вороний); «А радість уже осміхається то з одного, то з другого віконця темним червоним вогником» (С. Васильченко); «І очі сміялись, а на губах перебігав осміх» (І. Нечуй-Левицький); «А осміхнулось воно як — аж любо глянути!» (з живих уст).
У цих прикладах слова усмішка, усміхатися, усміх, осміх, осміхатися стоять там, де мовиться, що людині весело, приємно, гарно.
Наведемо тепер приклади з словом посмішка: «Ходили в поле, жали собі хліб і посміхалися злорадно» (М. Коцюбинський); «Раптом Ляля обернулася до рідних і якось криво, не по-своєму посміхнулась» (О. Гончар); «Це... посмішка з мене» (Словник Б. Грінченка).
Не важко помітити, що тут слова посмішка, посміх, посміхатися передають відтінок іронії, сарказму, кепкування чи глузування з когось. У Словнику української мови П. Білецького-Носенка слово посміх, що є синонімом до слова посмішка, перекладено тільки словами насмешка, шутка. Подібне бачимо й у Словнику мови Т. Шевченка Інституту мовознавства АН УРСР, де слово посміх стоїть у тім же значенні. Слова посмішка нема в цих двох словниках. Тим часом у Т. Шевченка та в інших письменників є похідні іменники від дієслова посміхатися: посмішище («Бо на посмішище ведуть старого дурня научати». — Т. Шевченко), посміховисько («Робила мій дім посміховиськом та метою всяких дотепів». — М. Коцюбинський).
Якщо вже шукати синонімів до слів посмішка, посміхатися, то це будуть насмішка, насміхатися. Проте слід зазначити, що в словах насмішка, насміхатися мовиться не стільки про глузливий вираз обличчя або очей, скільки про глузливий зміст того, що каже смішко або насмішник: «Із матки старенької насміхається» («Українські пісні» М. Максимовича); «Ой іде багач, ой іде дукач, насміхається — ой за що, за що бідна голота напивається?» (народна пісня); «Не пущу я, дитя моє, в ліски по горішки, бо вже мені надоїли хлоп'ячі насмішки» (народна пісня).